Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Итерация свойственна человеку, рекурсия божественна. © Питер Дойч

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Тернопольщина туристична
Автор: Станислав Власенко      Дата: 21.05.2005 15:01


     Місто Тернопіль - адміністративний, економічний і культурний центр Тернопільщини, розташоване майже у центрі області. Місто розкинулося по обидва боки річки Серет - лівої притоки Дністра. На Сереті у західній частині є Тернопільський став площею 289 гектарів. Його глибина в окремих місцях досягає 12 метрів. Місто лежить на висоті 327 метрів над рівнем моря, в західній частині Подільської височини. Тернопіль займає площу 3.859 кв. кілометрів, і на кожного жителя припадає 39,5 кв. метрів зелених насаджень. Це одне з найбільш зелених міст України. Про походження назви міста достовірних відомостей немає. Дослідники ототожнюють Тернопіль із прізвищем його засновника Яна Тарновського або з "терновим полем".Для Тернополя властиві порівняно м'яка зима, тепле літо і значна кількість опадів. Зима триває зі середини грудня до кінця лютого. Взимку часті відлиги, які настають під впливом теплих західних вітрів. Весна починається у другій декаді березня, а літо - у третій декаді травня і закінчується у вересні. Середня кількість атмосферних опадів - 590 мм. Найбільше дощів випадає у червні. Населення міста (за станом на 1.01.2001 р.) становило 234,4 тис. осіб, із них українців - 91,2%, росіян - 7,1%, поляків - 0,5%, білорусів - 0,3%, євреїв - 0,3%, інших національностей - 0,5%. Тернопіль - батьківщина академіків А.Брюкнера, С.Дністрянського, К.Айду-кєвіча, К.Міхаловського, композитора В.Барвінського, письменника Ю.Опільського, історика М.Чубатого, політиків Я.Стецька, К.Пужака, мистців Т.Вацика, Д.Шолдри, єврейського просвітителя Й.Перля, вченого, археолога С.Пін-скера, історика Н.Крохмаля, польського скульптора А.Ґловінського. У Тернополі під час Визвольних Змагань перебував Державний Секретаріат - Уряд ЗУНРу. В 1989 р. була створена перша крайова організація Народного Руху України. Екскурсійне ознайомлення з містом розпочинаємо від Старого замку - колиски Тернополя. Звідси відкривається чудова панорама на став, лісопарк, передмістя Кутківці, Загребелля і житловий масив Дружба. Первинний замок було зведено в 1540-48 роках. Король Сігізмунд І надав грамоту каштеляну Краківському, воєводі Руському, великому коронному гетьманові Яну Тарновському на право володіння територією сучасного міста, а також спорудження замку над Серетом в урочищі Сопільче Теребовельського повіту, що мав охороняти південно-східні кордони Польщі від нападів кримських татар. Ян Тарновський (1488-1561) - один із видатних пол-ководців і державних діячів Польщі, син Краківського воєводи Яна Амора з Тарнова герба Леліва. У 1548 році із замком у долині Серету була насипана дамба вздовж Львівського тракту і зведена гребля-міст, у результаті чого річка розлилася і з заходу утворився великий став шириною до 2 кілометрів. З півночі місто захищала річечка Рудка з болотистою заплавою (тепер вул. С.Крушельницької), з півдня - великий став Баворовського. Від міста замок був відділений вузьким сухим ровом - "фосою" і обнесений земляним валом з дубовим частоколом. По краях височіли муровані вежі з бійницями. До замку можна було в'їхати зі сходу через кам'яну браму з підйомним мостом. Під час нападів татар і турків (від 1544 до 1694 рр.) міщани ховалися в підземеллях, що були пристосовані до тривалої облоги. Підземні ходи, як передають легенди, зв'язують між собою Старий замок з Надставною, Середньою і навіть Монастирською церквами, костьолами оо.Домініканів і Єзуїтів, синагогами. Повідають, що під ставом є таємний хід до Загребелля: Ян Тарновський перед тим, як зупинити води Серету, збудував під дамбою підземний перехід на захід. Сьогодні підвали Старого замку залиті водою і замуровані. У 1589 році через Тернопіль проїжджав Еріх фон Ляссота, посол імператора Рудольфа II до запорізькіх козаків, який залишив спогад про наше місто. Наші знання про замок, місто і став відомі зі щоденника німецького мандрівника Ульріха фон Вердума. Перше документальне зображення замку з боку ставу - акварель,виконав польський рисувальник Наполеон Орда у 1870-х роках. Вона зберігається в Народному музеї в Кракові. У 1675 році турки, відступаючи з Тернополя, спалили замок, зруйнували його укріплення, а обидві оборонні вежі підірвали. Він довго лежав у руїнах і лише у кінці XVII століття був відбудований. Черговий власник міста Франциск Коритовський перебудував на початку ХІХ століття замок під палац, а з південного боку збудував триповерховий "Новий замок". Одночасно зніс браму й оборонні укріплення. У 1809-1815 роках Тернопіль перебував під владою Росії. Росіяни організували в замку "танцювальне казино", де губернатор влаштовував велікосвітські бали. Під час відвідання міста 26 липня1869 року П.Куліш не зміг влаштуватися на нічліг і вимушений просидіти цілу ніч у казино. У лютому1843 року останній власник Тадеуш Туркулл продав замок міській громаді, яка передала його австрійському війську під касарні. Російські солдати, відступаючи з Тернополя, у 1917 році, під час Першої світової війни, спалили Старий замок, більшість громадських і близько 80% приватних помешкань. Протягом одного дня - 21 липня місто полягло в руїнах. У квітні 1944 року замок зруйнувала радянська артилерія і авіація. Відбудований у 1951 році, діє як Палац спорту. В ньому розмістилися обласні та спортивні установи і спортивна школа олімпійського резерву з греко-римської (класичної) боротьби (засн. в 1969 .). Вона підготувала 17 майстрів спорту міжнародного класу. З її стін вийшло 10 чемпіонів СРСР, 97 - УРСР і України. Чемпіонами Європи стали Володимир Новохатько та Анатолій Лосєв, володарями кубка світу - Анатолій Єльчанінов (1981 р.), Олег Комендант і Артур Дзигасов (обидва - 1994 р.). З 1991 року директором школи працює Володимир Пласконіс - майстер спорту СРСР, заслужений тренер України, суддя міжнародної категорії, заслужений працівник фізичної культури і спорту України.Від первісного замку збереглася лише нижня (цокольна) частина, товщина стін якої сягає від 2,5 до 4,5 метра. Теперішня споруда - результат пізніших перебудов, що змінили його зовнішній вигляд та інтер'єри. Замок монументально виділяється з протилежного берега ставу. Він займає центральне місце на новому (1992 р.) гербі Тернополя, поряд з давніми геральдичними фігурами "Леліви" - 6-кутною зіркою над півмісяцем. Східний фасад Старого замку примикає до майдану Волі, який у минулому мав назви - площа Свободи, Собєського, Домініканська, Торговиця. Від 1724 року тут проводили щорічні ярмарки в день св. Анни (26 липня), що тривали протягом двох тижнів. Приїздили львівські купці, торговці з Росії і Молдавії. Відомо, що у 1837 році на ярмарок прибуло біля 8.000 гостей і 400 возів. Число коней на продаж доходило до 2-4 тисяч. То був благословенний час для власників заїжджих дворів, ресторанів і кав'ярень. Цирк давав 2-3 вистави щодня. Після впровадження залізниці (1870 р.) значення тернопільського ярмарку підупало. Нині з чотирьох боків майдан оточують будинки облспоживспілки, Палацу урочистих подій, собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, корпус Медичної академії. Ансамбль післявоєнного майдану завершив готель "Тернопіль", зведений на початку 1960-их років.У вересні 1990 року на терасах і схилах під готелем "Тернопіль" проводилися масові ювілейні заходи, присвячені 450-річчю міста. Десятки тисяч глядачів були свідками урочистої театралізованої композиції під назвою "Голос історії". Від давнього Тернополя тут зберігся Палац урочистих подій (2 і 3-ій поверх - Ощадний Банк), зведений у 1895 році як Міська Ощадна Каса. Був двоповерховий: надбудований у середині 1950-их років. По осі від замку в 1749-1779 роках були збудовані новий костьол (у стилі пізнього бароко) і кляштор оо. Домініканів за проектом архітектора Августа Мощинського. Головний фасад прикрашають дві квадратні в плані, триярусні вежі з видовженими пірамідальними куполами. На південній вежі колись був встановлений годинник. Масивна овальна баня, що закінчується ліхтарем, підсилює враження монументальності й величі всієї споруди. Купол розмальовував відомий польський маляр Станіслав Строїнський, бокові нефи - Юзеф Хойніцький, його учень. У 1908-1910 роках було змінено форму центрального куполу. До костьолу примикають 2-поверхові монастирські келії з внутрішнім квадратним двориком, що утворюють єдиний архітектурний комплекс. Боковий вхід цікавий динамічною барочною пластикою.Після руйнувань 1939-1944 років, костьол у 1959 році як пам'ятку архітектури відреставрували, тут розмістили склад театральних декорацій. У 1978-86 роках у цьому приміщенні діяла Картинна галерея. З 1991 року - це катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (УГКЦ). Розпис плафона виконав київський мистець Георгій Журавський, стінопис бокових нефів і притвору належить місцевим художникам І.Зілінку, М.Николайчуку та ін. В монастирських келіях розміщується Державний архів області. Серед небагатьох споруд, що збереглися і виходять на майдан - будинок по вул. Кардинала Сліпого, 3. Нині тут розміщені місцева організація Національної Спілки письменників України, обласне і міське товариство "Просвіта". В 1976 році встановлено дві мармурові таблиці з барельєфами і написами, що у цьому будинку під час приїзду до Тернополя у 1897, 1898, 1905 роках зупинявся Іван Франко, а в 1900, 1901, 1903 роках - Василь Стефаник. Додамо, що разом із ними приїздили письменники та громадські діячі Лесь Мартович і В'ячеслав Будзиновський. Тут жив і мав адвокатську контору д-р Северин Данилович, один із засновників Русько-Української Радикальної партії. У забудові майдану Волі привертає увагу головний корпус державної Медичної академії імені І. Горбачевського, відкритий як Медичний інститут у 1957 році. В академії навчаються студенти на медичному та фармацевтичному факультетах. Серед випускників вузу - члени-кореспонденти Академії медичних наук України І.Чекман, В.Цимбалюк.На місці морфологічного корпусу Медичної академії стояла синагога, а при ній - "Школа Перля" (засн. 1813 р.) - перша в Галичині приватна світська єврейська школа з німецькою мовою викладання. Йозеф Перль (1773-1839) - єврейський просвітитель і теолог, борець проти хасидизму, уродженець Тернополя. Синагога постраждала у квітні 1944 року під час бомбардування міста і була розібрана. На честь Перлів - батька і сина, назвали вулицю, що пролягла за будинком (нині забудована). Навпроти, поблизу костьолу, до війни містилася ще одна історична споруда - т. зв. "Полковниківка" (Штаб полку). 15 червня 1917 року з її балкона виступав військовий і морський міністр Тимчасового уряду Росії О.Керенський, який піднімав бойовий дух здеморалізованих солдатів Південно-Західного фронту. На цьому майдані Маршал Польщі Юзеф Пілсудський 21 березня 1921 р. вручив посвячені прапори двом полкам піхоти, які відзначилися у боях з большевиками над Збручем. Через роки у квітні 1990 року для освячення пасок перед собором зібралися десятки тисяч віруючих усіх поколінь. Вперше за повоєнні роки тернополяни вільно святкували Великдень за давніми християнськими традиціями. На майдані у різні часи стояли "фігура" св. Вінцента Феррарського (1827 р.), кінний монумент Юзефу Пілсудскому (1935 р, скульптор А. Гловіньський), зруйнований в 1940 році і пам'ятник В.Леніну (1967, скульптор О. Е. Роберман), демонтований 8 серпня 1990 року. Восени 2002 року тут встановлено кінний пам'ятник королю Данилові Галицькому (скульптор Б.Рудий, архітектор О.Міщук).У XVI-XVII століттях Тернопіль займав порівняно невелику площу на пагорбі. Його межі проходили від замку по нинішніх вулицях М.Грушевського, Валовій, Патріарха Мстислава, Г.Танцорова і до ставу. Йдемо на схід по вул. Гетьмана Сагайдачного, колишні назви якої за зворотньою хронологією - 1 Травня - 3 Мая - Гімназіяльна. Остання відображала історію становлення освіти в Тернополі. 4 листопада 1820 року указом цісаря Австрії Франца І відкрито 6-класну гімназію з німецькою мовою викладання Гімназію заснували ченці-єзуїти, яких російський цар вигнав із Полоцька (Білорусь). Вона розміщалася у дерев'яному будинку, на місці, де згодом збудували Міську Ощадну Касу. Відтак орден оо.Домініканів віддав для науки монастир з костьолом, городом і майданом. Батьки почали зводити власні будинки на час навчання своїх дітей. Нова вуличка при гімназії отримала назву Гімназіяльної. Таким чином було започатковано розвиток міста в східному напрямку. Невдовзі звели 2-поверховий будинок - "конвікт", який з'єднали вузьким коридором з монастирем. У гімназії навчалися поет і етнограф Вінцент Поль де Поленбург, державні діячі Аґенор Ґолуховський, Казімєж Грохольський, Флоріян Зємялковський, політик Дмитро Чубатий, фізик Войцєх Урбаньський. Гімназист Володимир Мандль згодом був довголітнім бурґомістром Тернополя (1855-1868 рр.). У 1826 році спорудили окремий будинок на рові, засипаному землею, по вул. Валовій, згодом - 1-ша державна гімназія імені Вінцента Поля (не зберігся). У травні 1848 року гімназію було закрито, гімназійний будинок зайняло військо. Монастир використовували під крамниці та приватні помешкання. У жовтні 1849 року школу знову відкрили, але як світський навчальний заклад - 8-класну класичну гімназію. Поряд з латиною, грецькою та німецькою мовами тут вживали польську з 1857р. й "галицько-руську" (українську). Першим директором вищої гімназії став Євстахій Прокопчиць (1848-1856). Протягом 2-ої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. тут викладали професори: історик Теодор Білоус, письменники Євген Згарський та Євген Мандичевський, журналіст Кость Горбаль, географ Григорій Величко, математик і фізик Володимир Левицький. Учнями гімназії були: три брати-літератори Барвінські, фізик Іван Пулюй, громадський діяч Володислав Федорович, біохімік Іван Горбачевський, композитор Денис Січинський, літературознавець Кирило Студинський, правознавець Станіслав Дністрянський, письменники Денис Лукіянович і Микола Дерлиця, історики Мирон Кордуба, Микола Чубатий і Богдан Барвінський, єпископ Никита Будка, есперантист Михайло Юрків. У гімназії навчалися відомі діячі польської культури і науки: хірург Альфред Обаліньський, філолог Алєксандер Брюкнер, історик Людвік Фінкель. Вуличка поряд носить ім'я "Академіка Брюкнера" - уродженця Тернополя. А. Брюкнер студіював у Львові, відтак працював професором слов'янських мов і літератур у Львівському (з 1878 р.) і Берлінському (в 1881-1924 рр.) університетах. Йому належать фундаментальні праці з історії польської літератури і культури, російської літератури, слов'янської міфології. 15 жовтня 1898 року в кутку бічного коридору Домініканського монастиря відкрили перший руський (український) клас при Державній (польській) гімназії. Першим управителем т. зв. "паралельки" в 1900-1907 роках був д-р Омелян Калитовський.У видозміненому будинку колишнього "конвікту" (вул. Гетьмана Сагайдачного, 10) у 1980-их роках засідали мистці та письменники. Тернопільська організація Спілки художників України створена 20 грудня 1983 року. Нині Спілка об'єднує біля 60 мистців. Звання "Заслужений художник України" удостоєні: Євген Удін, Андрій Ткаченко, Богдан Ткачик, Володимир Мельник, Степан Нечай. Сьогодні осідком Спілки є будинок № 13, що навпроти. Тут діє галерея, в якій періодично проводяться індивідуальні та збірні виставки місцевих художників, мистців Львова, Києва та міст української діаспори. 27 лютого 1984 року засновано Тернопільську організацію Спілки письменників України. До неї увійшли поети Володимир Вихрущ, Борис Демків, Ганна Костів-Гуска (м.Борщів), Михайло Левицький, Георгій Петрук-Попик, драматург Олекса Корнієнко, літературознавець Роман Гром'як. Відповідальним секретарем обрали Г. Петрука-Попика. Через п'ять років письменницька організація стала центром Національного Відродження на Тернопільщині. 24 березня 1989 року тут була створена перша в Україні крайова організація Народного Руху України (НРУ). У вересні на будинку вперше підняли Національний синьо-жовтий прапор.На осі вул. Валової у травні 1995 року встановлено пам'ятник Іванові Франку (скульптор І.Сонсядло). Це місце і початок вул. Валової облюбували художники-аматори і народні майстри, які увесь рік пропонують перехожим свої твори: картини, ікони, різьбу, вишивки, ґердани. Вуличні музиканти доповнюють імпровізовану мистецьку виставку просто неба.Вул. Валова - одна з небагатьох у місті, що зберегла давній вигляд. Кам'яниці зведені у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття і позначені властивими для того часу рисами еклектики, сецесії та конструктивізму. Різноманітність архітектурних стилів пояснюється смаками замовників. На початку вулиці виділяється імпозантний, з багатим оформленням, ресторан, бар і магазин "Андріївський", споруджений у 1999-2001 роках (архітектор О. Слєпцов). Попід аркою житлового будинку виходимо на вул. Руську - одну з головних магістралей міста, сформовану після забудови у 1955-1961 роках. На протилежному боці - церква Різдва Христового, відома серед старожилів як Середня. Пам'ятка належить до кращих творів подільської архітектурної школи. Зведена від 15 червня 1602 до 4 серпня 1608 року на місці дерев'яної під наглядом муляра Леонтія. Сучасного вигляду споруда набула в результаті пізніших перебудов. У 1709 році церкву перекрили і поділили на горішню - Пресвятої Трійці (греко-католицьку) і долішню - Різдва Христового (православну). До притвору добудували дві бокові півкруглі вежі, через які входили на верхній ярус. У ХІХ столітті до західного фасаду додали новий прямокутний об'єм. Споруду вінчають сім бань. У 1925 році з південного боку звели службові приміщення, у 1996-му - окрему надвратну дзвіницю (архітектор І. Малимін).У XVI столітті поряд з церквою стояла в'їзна Кам'янецька брама, що служила оглядовим пунктом на випадок набігів татар зі сходу. Її було видно здалека. Селяни передмість зберегли пам'ять про споруду в народній пісні "Ой, не видно Тернополя, тільки його брами..." Проходимо повз вул. Багату, одну з небагатьох вулиць, яка протягом усієї багатостраждальної історії міста, не змінювала назви. Згідно з "Інвентарем міста Тернополя", складеним у 1672 році, тут мешкали найбагатші громадяни міста. Наприкінці нинішньої вул. Патріарха Мстислава була Шевська вежа, що стояла над водою на підмурованих земляних валах. Від півдня місто надійно охороняло водне плесо ставу, який заклав Вацлав Баворовський ще на початку XVI століття, тобто до заснування замку. Його води підходили до вул. Довгої (тепер - Г. Танцорова), тому тут мурів та "фос" не будували. На майдані Мистецтв, що перебуває у стадії формування, виділяється споруда обласного краєзнавчого музею (архітектор О.Головчак), відкрита у 1982 році. Її оригінальний архітектурний об'єм обумовлений функціональним призначенням закладу культури. Експозицію і художнє оформлення інтер'єрів виконали мистці Львова і Тернополя. Експозиція поділяється на три розділи. Із природою області, її географічним положенням, кліматом, флорою і фауною, ґрунтами і водами, корисними копалинами ознайомлюємося на другому поверсі. Експозиція побудована за ландшафтним принципом із відтворенням рельєфу та геологічної структури краю. Вдумливо поєднані зразки рослин, чучела звірів і птахів, діорами, мапи та інформаційні матеріали. На третьому поверсі розміщені розділи стародавньої, середньовічної та новітньої історії. Документи, речові експонати, світлини і малюнки розповідають про історичні епохи, через які пройшла область у своєму розвитку: первісний лад, слов'янські племена, доба Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, перебування в складі Польщі, Австрії, Росії, Австро-Угорщини. Багато матеріалів присвячено подіям Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Експозиція сучасності починається на четвертому поверсі від часів Першої світової війни, проголошення ЗУНР, подій україно-польських змагань 1918-1919 рр., нетривалого існування Галицької Радянської Соціалістичної республіки із столицею у Тернополі, Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр. та відбудови народного господарства. Увагу відвідувачів привертає озвучена діорама, що відтворює вуличні бої в Тернополі у 1944 р. Музей багато років очолював заслужений працівник культури Венедикт Лавренюк, тут працював заслужений діяч мистецтв України Ігор Ґерета (1938-2002). У фондах музею зберігається понад 200 тис. експонатів.Поруч з музеєм будується (з 1987 р.) Обласна універсальна наукова бібліотека, проект якої розробив архітектор Олег Головчак ще в 1981 році. Повертаємо до ставу. На вул. Г. Танцорова варто звернути увагу на об'ємно-просторове рішення корпусу центрального відділення "Промінвестбанку" (1982 р., архітектор Б. Білоус), будинку Професійних Спілок (1970 р., архітектор В. Олексюк). Боковим фасадом на вулицю виступає Музичне училище імені С. Крушельницької, організоване в 1958 році. Училище готує кадри викладачів для дитячих музичних шкіл. Тут працюють відділи: фортепіанний, струнних інструментів, вокальний, диригентсько-хоровий. Серед випускників: народні артисти України Зіновій-Богдан Антків, проф. Роман Вітошинський, Ольга Камінська, проф. Ігор Пелетюк; заслужені артисти - Роман Бойко, Євген Гунько, Іван Оленчик, заслужені працівники культури - Петро Андрійчук, Василь Мандзій, Микола Мечник, Богдан Прицак, Михайло Рапіта, Віктор Россоха, Теодор Хмурич, доктор мистецтвознавства проф. Неоніла Очеретовська-Бабій. На будинку № 22 встановлено пам'ятну таблицю (1964 р.) на честь командира артилерійської самохідної установки гвардії молодшого лейтенанта Григорія Танцорова, який уночі 9 березня 1944 року першим увірвався на південно-східну околицю Тернополя. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Виходимо до дамби і початку вул. Руської. Над ставом, за переказами, на підвалинах древнього дерев'яного храму (історія якого сягає часів Данила Галицького) рівночасно із замком була зведена мурована церква Здвиження Чесного Хреста. Старожили називають її Надставною. Вона складається з власне церкви і масивної 3-ярусної вежі-дзвіниці, прибудованої із заходу в 1627 році. Над головним входом вмурована кам'яна плита, на якій вирізьблено напис слов'янською в'яззю, що повідомляє дату закінчення будівництва дзвіниці та імена фундаторів - Томаша Замойського, воєводи Київського і Великого коронного канцлера, та його дружини Катаржини. В церкві до Другої світової війни зберігалося Євангеліє, видане у Вільно 1649 року. На початку дамби стояла Львівська брама, біля якої митники збирали данину. На горбі за церквою був перший цвинтар міста. З 1730 року зустрічаємо в Надставній церкві чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, на якій в часі Великого посту з'явилися сльози. Митрополит Атаназій Шептицький проголосив ікону чудотворною. Її перенесли в церкву і помістили за головним престолом. Під час Першої світової війни, з огляду на безпеку, ікону перемістили до Середньої церкви. Під час обох світових воєн церква була пошкоджена. Реставрована в 1918 і 1959 роках. За радянської влади більше 30-ти років була закрита. Нині - один із храмів УАПЦ. Стінопис церкви виконав тернопільський живописець Богдан Ткачик. Надставна церква і Старий замок - найдавніші споруди міста, що збереглися. Далі пропонуємо здійснити приємну прогулянку по набережній Тернопільського ставу в бік замку і парку. Широке плесо чарує і залишає незабутнє враження. На мальовничих берегах обладнано пляжі та пристані. Під час навігації на ставі курсує пасажирський катер. Будь-якої пори року тут можна зустріти рибалок-любителів: вони ловлять сазанів, коропів, карасів, судака, щук.У 1961, 1962, 1966, 1970 і 1982 роках на Тернопільському ставі проводили змагання найвищого рівня: з водно-моторного спорту, веслування на байдарках і каное, судномоделістів.Ім'я міського голови І.Сидоренка (головував у 1952-1962 рр.) жителі зафіксували у назві круглого острівця в кінці головної алеї парку, а І.Кородюка (1973-1984 рр.) - у назві фонтану на плесі ставу. Парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка було засновано в 1951-1952 роках на болотистій місцевості. Перед парком на узгір'ї височить адміністративний будинок Обласної державної адміністрації та Обласної ради, зведений у 1982 році (архітектор М. Бодянський).По нинішній вул. М.Грушевського (кол. Свято-Іванівська) проходила північна межа середньовічного міста-фортеці. На її перетині з Валовою стояла Кушнірська вежа. Серед споруд, що формують забудову вулиці цікавий будинок Обласного відділення Національного банку України, споруджений в кінці XIX століття як Австро-Угорський Банк. Навпроти - будинок з пам'ятним знаком, на якому напис: "У цьому будинку в 1994-95 рр. жив мистець і реставратор Діонізій Шолдра. 1925-1995". Пам'ятний знак (скульптор О. Маляр) встановлений у 1998 році. Діонізій Шолдра - уродженець Тернополя. У березні 1944 року виїхав на Захід і в 1993 році повернувся до рідного міста назавжди. Завідував реставраційною майстернею Обласного художнього музею, якому подарував 50 своїх картин. У музеї діє Меморіальний зал мистця. Привертає увагу будинок середньої школи № 4 - колишньої 2-ої польської гімназії імені Ю.Словацького, заснованої у 1908 році. Будинок зведений у 1911 році за проектом тернопільського архітектора Йосифа Очерета. Цю гімназію закінчили історик Анатоль Левицький, лікар Альфред Обаліньський, мистець Діонізій Шолдра. Не маючи змоги належним чином протидіяти польській інтервенції, 21 листопада 1918 року уряд ЗУНРу переїхав зі Львова до Тернополя. У будинку розміщався Державний Секретаріат Військових Справ, який очолював полковник Дмитро Вітовський. Про це розповідає меморіальна таблиця (1990 р.). Ось ми на центральному майдані міста - Театральному. Тут розпочинається бульвар Т.Шевченка. Після прокладання залізниці (1870 р.) міська забудова перемістилася на схід, до залізничного двірця. Центр міста був на вул. Панській (пізніше - Міцкевича, тепер бульв. Т.Шевченка). Панська тоді мала лише кілька поверхових будинків, решту - хати, що потопали в зелені городів і садів. У розумінні тодішніх мешканців, вона була далеко від Старого замку, на окраїні міста. На початку вулиці, в трикутному скверику 1843 року встановили статую св. Теклі, покровительки міста, на високій колоні. У листопаді 1998 року тут відкрили погруддя голові ОУН, Президентові АБН Ярославові Стецьку (скульптор М. Невеселий). На урочистому мітингу була присутня дружина Слава Стецько. У вересні 1872 року Міська Рада переїхала з Торговиці до перебудованої т. зв. "Старої Пошти", що стояла на розі нинішньої вул. В. Чорновола і Театрального майдану. Згодом (1884 р.) на даху Магістрату звели квадратну пожежну вежу з дерева, вкриту бляхою. Будинок Магістрату відтоді почали називати Ратушею. У квітні 1944 року ратуша біля готелю була зруйнована радянською авіацією і згодом розібрана. На цьому місці розбили сквер. З нагоди 160-річчя російського поета (1959 р.), тут встановили пам'ятник Олександру Пушкіну (скульптори М.Вронський, О.Олійник, О.Скобліков). Сквер - пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, в якому ростуть біля 50 видів дерев і чагарників, у т. ч. екзотичні.На початку 1870-их років проклали перші тротуари з теребовлянського каменю на вул. Панській і Гімназіяльній. Скверик від статуї св. Теклі до вул. Руської став улюбленим місцем відпочинку тернополян. Тут уперше почали про-давати "содову" воду. На високому стовпі встановили вуличний годинник. У жовтні 1895 року на новоутвореній площі при вул. Міцкевича урочисто відкрито пам'ятник Адамові Міцкевичу роботи львівського скульптора Томаша Дикаса (зруйнований у листопаді 1918 р.). Новий, композиційно подібний пам'ятник польському поетові встановлено у грудні 1923 року (скульптор А. Ґловінський). Він був зруйнований у 1942 році. Під Новий 1960 рік у центрі Театральної площі засвітила вогні головна ялинка міста. Відтоді новорічної ночі вона притягує тисячі тернополян різного віку, лунають колядки, щедрівки, віншування. 1990р. молодь уперше побачила Вертеп. 22 січня 1991 року майдан зібрав тисячі жителів міста на перший мітинг, присвячений Дню Соборності України, який розпочався виконанням церковного гімну "Боже великий, єдиний". На Театральному майдані проводяться політичні мітинги, святкові концерти, молодіжні дискотеки. Після перейменування вул. Залізничної на "В. Чорновола", на розі будинку №21 по бульвару Т. Шевченка у жовтні 1999 року відкрито пам'ятний знак В'ячеславу Чорноволу (скульптор О. Маляр). У церемонії відкриття взяли участь народні депутати України і син лідера Руху Тарас Чорновіл. На площі домінує споруда Обласного академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка, відкрита у листопаді 1957 року (архітектори І.Михайленко, В.Новиков, Д. Чернов). Відтоді площу почали називати "Театральною". На цьому місці стояв військовий шпиталь, який звели росіяни у 1810-их роках. У сквері біля театру 9 березня 1982 року відкрито новий пам'ятник Т.Шевченку (скульптор М.Невеселий).Сквер посеред бульвару, з каскадом фонтанів, відновлений у 1954 році - пам'ятка садово-паркового мистецтва. У ньому ростуть 15 видів рідкісних для області дерев, зокрема тис ягідний і сакура японська. Будинок готелю "Україна" (кол. "Подільський") зведений у 1898 році. Ліве крило добудоване наприкінці 1950-их років у тому ж еклектичному стилі. У травні 1917 року в готелі "Подільський" зупинявся проф. Дмитро Дорошенко, заступник голови Української Центральної Ради, крайовий комісар Галичини і Буковини, окупованих російською армією. Тут засідав Гарнізонний Виконавчий Комітет. Д.Дорошенко залишив цікаві спогади - "Тернопіль під час російської революції (1917 р.)". Під час Визвольних Змагань, у листопаді-грудні 1918 року в готелі розміщалися урядові установи Державного Секретаріату - уряду ЗУНР. У готелі в різні роки також зупинялися видатні діячі української культури Іван Франко (1905, 1911 рр.), Микола Садовський і Марія Заньковецька (1905 р.), Соломія Крушельницька (1907, 1928, 1932 рр.), Катерина Рубчакова (1906, 1911 рр.), Павло Тичина (1958 р.), Максим Рильський (1959 р.), Наталія Ужвій (1959, 1971, 1974, 1978 рр.). У 1989 році на будинку встановлена меморіальна таблиця, різьблена з каменя (скульптор К. Сікорський).По цьому боці бульвару розташований кінотеатр "Перемога", відкритий у червні 1950 року. Його кінозал розрахований на 500 місць.На протилежному боці, на наріжному будинку бульвару Т. Шевченка і вул. Гетьмана Сагайдачного мармурова пам'ятна таблиця (1964 р.) повідомляє, що тут у квітні 1944 року закрив своїм тілом амбразуру фашистського дзота 19-річний солдат Анатолій Живов. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У цьому ж будинку жив журналіст і письменник-публіцист Микола Костенко (1916-1976). У 1957-1976 роках він працював редактором обласної газети "Вільне життя", очолював обласне літературне об'єднання. Згодом була заснована обласна премія його імені в галузі журналістики і публіцистики. Навпроти, у будинку колишньої "Народної Торгівлі" в листопаді 1903 року побував композитор Микола Лисенко. Він зупинився в місті проїздом на ювілейний концерт у Львові. Про цю подію розповідає меморіальна таблиця (1991 р., художник Д. Стецько). Попід аркою проглядається будинок Міського управління міліції, який межує з Обласним управлінням. Комплекс споруд з'єднує приміщення колишньої тюрми (зведена 1899 р.). В січні 1991 року на будинку встановили пам'ятну таблицю (автор Д. Вонсик) з написом: "Тут в 1939-1941 рр. містилася катівня НКВС, в застінках якої безневинно замордовано сотні наших співвітчизників-галичан. Вічна їм пам'ять".На місці нинішнього Центрального універмагу стояв Парафіяльний костьол, зведений у 1911 році (архітектор Ян Тальовський). Фронтон храму прикрашали фігури з мармуру, які виконав львівський скульптор Петро Війтович. Вежа костьолу сягала 62 метри у висоту. Споруда була архітектурною домінантою центральної частини міста. Під час обох світових воєн вежа костьолу перетворювалася на орієнтир для гарматного вогню. Парафіяльний костьол зруйновано у 1954 році. Кожний наступний маршрут бере початок від центру Тернополя. Вул. В.Чорновола, по якій ми проходимо, перейменовували багато разів. До відкриття залізниці вона, разом із вул. Парковою, мала спільну назву - "Аґенора Голуховського" і сполучала центр з "Новим Городом" - міським парком. Відтак її називали: Колійова, Ю.Пілсудського, Червоноармійська, Залізнична. Забудували вулицю протягом другої половини ХІХ століття, і такою вона збереглася (крім кількох будинків) до нашого часу. Справа, у глибині скверу, виділяється Будинок зв'язку (Головна пошта), відкритий у липні 1966 року. Вліво відходить вул. І. Франка, на якій розташований кінотеатр імені І. Франка (буд.№8). Будівля була зведена у 1890-1891 роках як театр польського Товариства "Сокіл" (архітектор Й.Очерет). Після реконструкції на початку 1980-их років фасад та інтер'єри набули псевдомодерних форм. Тут виступали славетні співаки Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга (1893 р.) і Модест Менцинський (1900 р.). У січні 1899 року в залі "Сокола" заходами українського Товариства "Віра" вперше в місті була поставлена опера "Наталка Полтавка" Миколи Лисенка. Влітку 1920 р. тут діяв "Драматичний Театр", який очолювали Мар'ян Крушельницький і Теофіль Демчук. У вересні 1939 року на сцені театру відбулися концерти Київського театру опери та балету за участю співачки, народної артистки УРСР Оксани Петрусенко. У листопаді того ж року виставою "Дай серцю волю, заведе в неволю" розпочав свою діяльність Тернопільський обласний український драматичний театр імені І. Франка (керівник О.Карабіневич). У квітні 1948 року утворився новий колектив - Тернопільський обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. На сцені театру виступали російська співачка Лідія Русланова (1948 р.), Державний український народний хор під керівництвом Григорія Верьовки (1948, 1949, 1955 рр.). Протягом 10 післявоєнних років, у цьому приміщенні працювали відомі мистці, серед яких народні артисти СРСР та УРСР Володимир Грипич, Ярослав Геляс, Павло Загребельний, Петро Ластівка, Слава Оніпко, заслужені діячі мистецтв УРСР сценограф Степан Данилишин, режисер Олексій Ріпко. Нині тернопільські театральні традиції продовжують народні артисти України Володимир Ячмінський, Мирослав Коцюлим, В'ячеслав Хім'як, Люся Давидко, Євген Корницький, заслужені діячі мистецтв Казимир Сікорський, Михайло Форґель. Значний архітектурно-мистецький інтерес мають будинки-особняки №12 і 21, зведені в другій половині ХІХ століття. Частина вул. В. Чорновола, що веде до Залізничного вокзалу, дає уявлення про забудову старого довоєнного міста. Тернопіль - прохідна станція для поїздів далекого спрямування, що їдуть до Києва, Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Ужгорода, Одеси, Харкова, Сімферополя, Вінниці, Черкас, Запоріжжя, Дніпропетровська, Донецька, Херсона, Шепетівки, Трускавця. Звідси можна виїхати за кордон: у Варшаву, Перемишль, Вроцлав, Прагу, Будапешт, Софію, Москву, Адлєр. Приміські поїзди з Тернополя прямують до Підволочиська, Заліщик, Зборова, Ланівців, Іване-Пустого, Красного, Ходорова. Перший потяг з пасажирами приїхав до Тернополя 22 грудня 1870 року. Тоді ж було побудовано перший залізничний двірець. Прокладання колій сприяло тому, що центр міста змістився до вул. Панської. У 1903-1906 роках за проектом Технічного бюро у Відні залізничний двірець перебудували, від старої споруди залишилися тільки зовнішні стіни. Двоповерховий, у стилі "віденської сецесії", двірець став гідною візиткою міста. У травні 1919 року на залізничний двірець приїхали штаб Дієвої Армії, Директорія і Уряд УНР на чолі з Головним Отаманом Симоном Петлюрою. Будинок вокзалу зазнав руйнувань у липні 1917 року і в квітні 1944 року. Після реконструкції 1952 року він втратив витончені риси сецесії, натомість набув важких еклектичних форм "совєтского бароко". Через місток над колією переходимо на вул. Паркову, обабіч якої ростуть старі липи. До війни вона називалася "В. Мандля". Д-р Володимир Мандль закінчив Тернопільську гімназію, був послом до австрійського парламенту (з 1848 р.), бургомістром міста (1855-1868 рр.), організатором Міської Ощадної Каси (1870 р.). У 1861 році його заходами засновано перший публічний міський парк, т. зв. "Новий Город" (тепер - Парк Слави). У липні 1887 року, з нагоди відвідин міста австрійсько-угорським престолонаслідником ерцгерцогом Рудольфом, у "Новому Городі" влаштували Першу крайову етнографічну виставку. Серед експонатів виставки були знаряддя праці та предмети побуту, продукти рільництва, одяг і взуття, предмети народних обрядів, народного мистецтва. Як кореспондент газети "Kurier Lwowski", до Тернополя приїхав Іван Франко із завданням написати огляд про виставку. Щонеділі та в святкові дні в парку відбувалися концерти військової оркестри, проводили вистави, фестини і зльоти. У вересні 1896 року на відзначення 300-річчя Берестейської унії в міському парку насипали високий курган. 1897 року тут відкрили погруддя бургомістру Володимиру Мандлю (скульптор Т. Дикас). Сьогодні Парк Слави займає 5,4 га, в ньому залишилося 16 видів екзотичних дерев. До 9 травня 1970 року було зведено меморіальний комплекс з монументом "Вічний вогонь" на кургані-пагорбі (архітектори Е.Гронський, Б.Гаврилюк). На постаментах при вході застигла бойова техніка часів війни. Зліва - 10-метрова скульптурна композиція "Материнський поклик" (скульптори В.Садовник, К.Сікорський), встановлена до 40-річчя Перемоги (1985 р.). На Алеї Героїв у 1984 році відкриті шість бронзових бюстів Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками за місто й область - А.Живова, Г.Танцорова, М.Пігорєва, В.Чалдаєва, О.Максименка, М.Карпенка (скульптори Т.Невесела, М.Невеселий, І.Козлик, В.Мельник, В.Садовник). Біля алеї - військовий цвинтар, на якому поховано 230 червоноармійців, у т. ч. три Герої Радянського Союзу. Біля Центрального універмагу повертаємо на схід. Серед небагатьох архітектурних ансамблів, що дають уявлення про довоєнний Тернопіль, - забудова від бульвару до залізничного мосту. Ця частина вул. Руської колись носила ім'я Яна Тарновського - засновника міста. Її формують двоповерхові будинки з фасадами кінця ХІХ - початку ХХ століть, багаті на скульптурний декор. Перед мостом - корпуси Тернопільського державного технічного університету імені І.Пулюя. Вищий навчальний заклад почав діяти 11 листопада 1960 року як загально-технічний факультет Львівського політехнічного інституту з вечірньою і заочною формами навчання. На базі філіалу у лютому 1991 року утворено Тернопільський приладобудівний інститут (ректор д-р О.Шаблій), який згодом (1996 р.) реорганізували в університет. До структури вузу входять два Технічні коледжі та училище. Функціонують факультети: електронних апаратів і комп'ютерних систем, комп'ютерних технологій, електромеханічний, переробних і харчових виробництв, управління і бізнесу, механіко-технологічний, комерційного та заочного навчання.Міст, по якому ми проїжджаємо, споруджений у 1898 році на місці залізничної рампи. В останній чверті ХХ століття його реконструювали у зв'язку із впровадженням тепловозів. Далі, на проспекті Степана Бандери зліва - Центральний стадіон міста, що має більш як 100-річну історію. У 1896 році Міська рада віддала біля міського парку поле "На бараках" під спортивний майданчик для молоді. У травні-червні 1905 року тут була проведена Перша Рільнича виставка. У липні 1941 року відбулося урочисте проголошення Української Держави і Служба Божа, в якій взяли участь представники з усіх районів Тернопільщини. У серпні 1943 року футболісти тернопільського "Локомотива" зустрічалися із "Люфтваффе", перед цим грали київські динамівці. До команди окупантів входили високопрофесійні гравці, які прагнули тільки перемоги. Коли до кінця матчу залишалося кілька хвилин, одна з атак тернополян завершилася голом. Змінити рахунок німці не змогли. У післявоєнні роки на стадіоні проходили велелюдні спартакіади, загальноміські театралізовані свята і концерти, футбольні зустрічі. У 1968 році тернопільська футбольна команда "Авангард" уперше за всю спортивну історію міста стала чемпіоном України й увійшла в клас "А". Після реконструкції 1985 року (архітектор В.Гой) стадіон одночасно приймає на трибунах 15 тисяч глядачів. З 1999 року заходами Міської ради стадіон знову реконструюють, щоб він відповідав вимогам Спілки Європейської Футбольної Асоціації (УЕФА). Лікарняне містечко (обласна клінічна лікарня) започаткував терапевтичний корпус, відкритий у 1958 році. Першим головним лікарем був заслужений лікар УРСР К.Бєліков. Лікарня - провідний лікувально-профілактичний заклад області, організаційно-методичний центр і науково-навчальна база Медичної Академії. Проспект на цій ділянці, за винятком нового будинку СБУ, Комерційного технікуму, двох соборів, костьолу та кількох адміністративних споруд, забудований одноповерховими особняками кінця 1950-их років. Тепер на цьому місці, між проспектом С. Бандери і вул. Лесі Українки, розкинувся житловий Східний масив.По осі до бульвару Данила Галицького - пам'ятний знак "Літак МІГ-17" на 20-метровому залізобетонному постаменті, зведений у 1972 році (архітектор Е.Гронський). Поряд на високому кургані - символічний Хрест Борцям за волю України (1990 р.), освячений на празник Покрови Пресвятої Богородиці. Звідси відкривається чудовий краєвид на житловий масив Сонячний і парк Національного Відродження - улюблене місце відпочинку тернополян прилеглих районів. У червні 1986 року відбувся великий концерт майстрів мистецтв і творчих колективів України, для якого в парку була зведена відкрита арена - Співоче поле, перше в Україні. Його сцена розрахована на 1200 хористів, амфітеатр - на 5000 глядачів (архітектор В. Мамотюк, інженер Є. Свердлов).У часи національно-демократичного піднесення в 1989-1991 роках на мітинги Руху і "Меморіалу" Співоче поле збирало десятки тисяч тернополян.У парку діють атракціони, оглядове колесо, дитячі майданчики, фонтан. Тут є джерело питної води, звідки бере початок річечка Рудка. На початку бульв. Данила Галицького височить собор Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі - один із перших храмів часів Незалежності, будівництво якого розпочате в 1995 році, розрахований на 2000 прихожан. За ним зводиться Духовний центр (архітектор Михайло Нетриб'як). Навпроти Центрального універмагу у сквері зведено будинок канцелярії Греко-Католицької Єпархії за оригінальним проектом архітектора Олега Головчака і встановлено погруддя Митрополита Андрея Шептицького (скульптор П.Головчак). Пам'ятник відкрито 28 жовтня 2001 року. З цієї нагоди до Тернополя приїхав глава УГКЦ, кардинал Любомир Гузар. На початку ХХ століття ця земельна ділянка була викуплена для побудови нової парафіяльної церкви. Кошти виділив Андрей Шептицький, проект храму виконав архітектор Т.Обміньський. Однак через дорогу запланували зведення костьолу, задум не реалізували. Поблизу квіткового магазину "Лілея" - пам'ятний знак депортованим українцям з території Польщі (2000р.). Будинок Обласної філармонії (колишнє Міщанське Брацтво) споруджений у 1903-04 роках за проектом інженера Андрія Фалендиша. Товариство (створене 1890 р.) об'єднувало тернопільських міщан-українців. У цьому будинку Іван Франко 5 квітня 1905 року виступав на селянському вічі, а 17 грудня 1911-го читав уривки з поеми "Мойсей". Про ці події розповідає меморіальна таблиця з барельєфом Каменяра (1983 р., скульптор Я.Голець) на фасаді. На сцені Міщанського Брацтва 26 квітня 1906 року, перед від'їздом до Києва, Микола Садовський і Марія Заньковецька ставили прощальну виставу "Батькова кузня". У 1915-1917 роках тут відбувалися вистави "Тернопільських Театральних Вечорів" під проводом Леся Курбаса і Миколи Бенцаля. У колективі виступали актори П. Басса, С.Зубрицький, В.Калин, М.Крушельницький, Ф.Лопатинський, І. Рубчак, Я.Ясень-Славенко. Жіночу групу представляли Анна Бабій, Теодозія Бенцаль, Фільомена Лопатинська, Анна Юрчакова та інші. Діяльність "Вечорів" закінчилася величною маніфестацією 27 червня 1917 року, в програму якої входив похід вулицями міста, а ввечері - святковий концерт. Софія Стадникова тоді вперше в Тернополі відспівала гімн "За Україну". Славна сторінка в історії українського театру увічнена меморіальною таблицею (1991 р., автори Д.Пилип'як і В.Козловський). Наприкінці 1918 року Микола Бенцаль і Теофіль Демчук організували тут "Український Театр", який продовжив кращі традиції "Тернопільських Театральних Вечорів". Через рік його реорганізували у Новий львівський театр.У 1919-1920 роках в залі "Брацтва" виступав Театр Миколи Садовського. Головні ролі у виставах виконував сам Микола Садовський. Тоді ж виступали балетмейстер Василь Авраменко, актори Олександр Загаров та Амвросій Бучма. У вересні 1924 року Василь Авраменко знову чарував тернополян українським танцем та єврейським балетом "Плач Ізраїлю". Цього ж року виступав Український Рухомий Драматичний Театр під дирекцією Івана Когутяка. У 1928 і 1934 роках в залі ''Брацтва'' виступала з концертами славетна Соломія Крушельницька. На запрошення "Учительської Громади" у вересні 1929 року Тернопіль відвідав письменник і громадський діяч Богдан Лепкий. В залі "Брацтва" він читав уривок з "Полтави" (про зустріч Мазепи з Мотрею на руїнах Батурина). У липні 1999 року на честь Б. Лепкого встановлена пам'ятна таблиця з його барельєфом (автор П. Кукурудза). У церемонії відкриття взяли участь лідери НРУ Геннадій Удовенко і Лесь Танюк. 22 жовтня 1939 року в цьому приміщенні відбулися вибори 10 делегатів від Тернопільщини до Народних Зборів Західної України. У будинку розмістилися Обласний будинок народної творчості та Обласна філармонія. У післявоєнний час при Обласній філармонії діяла хорова капела (диригент М. Вороняк). Нині популярний молодіжний ансамбль танцю "Надзбручанка", який організовував у 1959 році хореограф Віталій Дьяконов. Мистецькі традиції продовжує фольклорний ансамбль "Візерунок" (керівник М. Бабчук).Зліва виділяється житловий будинок на розі вул. Січових Стрільців і М. Пирогова, колишній інтернат Учительської Семінарії (зведений 1899 р.). За ним проглядається Обласний театр актора і ляльки, створений у 1980 роках. Його першим директором був Юліян Кройтор. Театр перейшов у реконструйоване і добудоване приміщення колишнього Палацу піонерів і школярів у лютому 1986 року. В його репертуарі - спектаклі для дітей та дорослих. У 1980-1989 роках головним режисером театру працював заслужений артист України Євген Ткаченко. Неподалік від філармонії - новий будинок дитячо-юнацької спортивної школи № 2, зал якої служив місцем традиційних змагань юніорів із греко-римської боротьби. У квітні 1986 року тут відбувалися фінальні поєдинки першості колишнього СРСР.Продовжуючи мандрівку вулицею Князя Острозького, звернемо увагу на пам'ятний будинок № 39 з написом на фронтоні "Заведеніе Фундаціи Константына князя Острогского. 1578-1735. 18-відкрыте-86". У 1564 році Тернопіль перейшов у власність родини Острозьких. Князь Острозький заснував при Середній церкві "Шпитальну Фундацію", яка невдовзі перетворилася на церковне ''ћернопільське Братство'' на зразок львівської Ставропігії. Одним із завдань Братства була опіка над старими, бідними, немічними, хворими, вдовами і сиротами. Бургомістр д-р Володимир Лучаківський разом з о.Фортуною склали новий статут і у червні 1885 року його затвердило Цісарсько королівське Намісництво. На вул. К.Острозького було закуплено велику земельну ділянку з садом, де наступного року звели двоповерховий будинок і 12 травня відбулося урочисте відкриття "Заведенія". На місці поля тепер розміщені корпуси міської лікарні №1. А в самому будинку Фундації діє Обласний шкірно-венеричний диспансер. На місці будинку №45, т. зв. "Старому окопиську", було старе єврейське кладовище, із могилою видатного просвітителя Йосефа Перля (1773-1839). Це останній великий житловий будинок у Тернополі (1954 р., архітектор В. Валовець), в якому використані архітектурно-скульптурні надмірності при оздобленні фасаду. Ми на "Рогатці", - давній межі міста, звідки відходять шість вулиць: Микулинецька, С. Стадникової, А. Живова, Князя Острозького, Замонастирська, Гайова. У 1836 році тут звели муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці з монастирем на місці старої, дерев'яної. Поряд у 1837 році побудували дзвіницю - пам'ятку галицької архітектури. Церкву на Рогатці тернополяни називають ще Монастирською. Біля храму лежав старий цвинтар. Там були поховані польські офіцери армії Наполеона, 19 ченців, які заснували гімназію, знатні тернопільські міщани, зокрема о.Петро Білинський - автор першої праці про Тернопіль. У 1931 році митрополит А. Шептицький передав Монастирську церкву оо.Редемптористам, які підняли авторитет храму. Щорічний відпуст у день Успіння Пресвятої Богородиці - 28 серпня притягував тисячі віруючих міста і навколишніх сіл. Архієрейську Службу Божу відправляли єпископи Іван Бучко, Никита Будка, Микола Чарнецький. Поблизу Монастирської церкви, на цвинтарі, більшовики з далекоглядною метою звели середню школу і дитячий садок. Відтак у серпні 1962 року розібрали дзвіницю і каплицю, а в листопаді підірвали церкву. 28 серпня 1991 року День Тернополя вперше відзначали разом із престольним празником, на місці зруйнованої церкви відбулося Богослужіння. З 1992 року церкву і дзвіницю відбудували за проектом тернопільського архітектора Михайла Кичка; вони стали вищими на 5 метрів.Широка магістраль, якою стала вул. Микулинецька після реконструкції 1987 року, веде на пагорб до Микулинецького цвинтаря - закладеного в 1840 році, четвертого в історії міста. Першим на новому місці поховали ченця Вільґельма Стенґліна. На цвинтарі багато високомистецьких надгробків другої половини ХІХ століття, зокрема М. Бауеру (скульптор Й.Шімзер Старший), Анні та Емілії Ґубер (скульптор П. Евтельє). Тут поховані бурґомістри Фелікс Поґорецький, Володимир Лучаківський, голова міськвиконкому Олексій Церковнюк, генерал Армії УНР Євген Мєшковський, директор гімназії Мауріцій Мацішевский, артисти Теодозія Бенцалева, Володимир Калин, Сюзанна Коваль, Семен Онипко, Павло Загребельний, художники Степан Данилишин, Діонізій Шолдра, журналіст Микола Костенко, поети Володимир Вихрущ, Борис Демків, лікар Іван Мазур...На східному краю цвинтаря є могили вояків УСС і УГА, а посеред них - дубовий Хрест. У 1976 році більшовики бульдозерами зрівняли із землею могили Січових Стрільців. У час Національного Відродження вони були відновлені. Неподалік - курган з Хрестом на місці поховання жертв сталінського терору 1939-1941 років. У день Пресвятої Трійці ("Зелені Свята") тут відбуваються традиційні панахиди. Братське кладовище воїнів-червоноармійців, які полягли при штурмі Тернополя у березні-квітні 1944 року, набуло сучасного вигляду після реконструкції 1964 року.Римо-католицька каплиця при вході, збудована в 1864 році, нині діюча. В стіну вмуровано біля 16 пам'ятних таблиць на честь заможних тернополян. Через дорогу міститься єврейський цвинтар, закладений одночасно з християнським. За мостом з транспортною розв'язкою починається новий промисловий район. Науково-виробниче об'єднання "Ватра" (президент Юліян Яремчук) було створене у 1971 році на базі колишнього заводу "Електроарматура". В об'єднанні - кілька підприємств, у т. ч. Проектно-конструкторський і Технологічний інститут світлотехнічної промисловості, заводи "Світлоприлад", "Ватра-Апарат", "Ватра-Шредер".Головне підприємство межує з Палацом культури і техніки "Ватра" (1982 р.), в якому два кіноконцертні зали, дискобар, зал урочистих подій. Поруч - спорткомплекс із залами для занять секцій і лікувальною фізкультурою, плавальним басейном, стадіоном, ігровими майданчиками, тенісними кортами, поліклінікою. Ліва частина приміського села Велика Березовиця, звана За Греблею, входить у зону міста. Господарство цукрового комбінату "Поділля" - найстаріше в місті. Акціонерна цукроварня "Поділля", відкрита у лютому 1938 року, була першою на Тернопільщині. При продовженні мандрівки вул. Микулинецькою на південь туриста може зацікавити нова церква Святих князів Володимира і Ольги, посвячена 26 липня 1998 року. У лісі за Містечком шляховиків до послуг подорожуючих ресторан "Пролісок", зведений у 1983 році (архітектор Я. Іванкевич). Інтер'єр залів, люстри, меблі виконані в стилі "ретро". Головний зал ресторану розрахований на 170 відвідувачів. Від Центрального універмагу спускаємося до вул. Митрополита Шептицького. За часів Австро-Угорщини вона називалася Широка, за Польщі - Шептицьких, за СРСР - Маяковського. Її архітектурний вигляд - у стадії формування. Серед капітальних споруд на лівому боці вулиці виділяються Управління сільського господарства і продовольства, 9-поверховий житловий будинок з павільйоном, в якому діє фірмовий магазин "Золотий півник". Неповторний будинок "Укрексімбанку" (архітектор В. Мамонюк), споруджений у 1994-2001 роках.Вул. Митрополита Шептицького продовжується через перехрестя. Цей район має давню назву Оболоня. Тут були болота і торфорозробки. Висотна споруда видавництва "Збруч" (архітектори М. Кичко, К. Харитонова) зведена у 1987 році. Тут розміщені редакції газет "Свобода", "Ровесник", "Вісник Тернопілля", "Подільське слово", редакція "Книги Пам'яті", обласна організація Національної Спілки журналістів України. Квартал між вулицями Митрополита Шептицького, А. Живова і Оболоня займають павільйони, крамниці і кіоски Центрального ринку.У серпні 1968 року почав діяти новий автовокзал на вул. Живова, який органічно вписався у територію ринку, що почав формуватися через 20 років. Тернопіль зв'язаний автобусним сполученням з усіма райцентрами та іншими містами області, а також зі Львовом, Івано-Франківськом, Кам'янцем-Подільським, Хмельницьким, Чернівцями, Рівне, Луцьком та іншими містами-сусідами. Звідси можна виїхати у Польщу), Чехію і Білорусь. На розі кварталу зберігся найдавніший будинок Оболоні - колишня різниця, споруджена в 1907 році (архітектор Й.Очерет). Вона діяла до 1981 року, коли поблизу залізничної станції Березовиця-Острів ввели в дію новий м'ясокомбінат. Попереду - приміська автобусна станція, звідки можна виїхати у села Тернопільського району. Справа - гідропарк "Топільче" (архітектор В.Стареньков), що розкинувся на місці старих торфорозробок і мочарів.Проїжджаємо ліву притоку Дністра - Серет, довжина якого 218 кілометрів. Це одна з найдовших приток Дністра в межах області. За об'їзною дорогою починається приміське село Петриків - одне з найдавніших поселень на Поділлі. Про це свідчить документ від 28 червня 1458 року, що зберігається у Львові. У селі є греко-католицька мурована церква св. Іллі (1903 р.), зведена на місці дерев'яної церковці (бл. 1740 р.). Храм освячував митрополит Андрей Шептицький. Пропонуємо зробити приємну прогулянку затишними алеями гідропарку (66 га). Зона тихого відпочинку приваблює дітей і дорослих, вона об'єднує "Поляну казок", комплекс зоокутка, мальовничі острівці, канали і водостоки з плаваючими лебедями, фортецю з дерев'яними вежами і частоколом. Поруч - зони атракціонів, ігрові павільйони, аквадром, картингдром, тенісні корти, спортивні майданчики, кафе "Водограй". На центральній алеї - каскад фонтанів. Житловий масив Дружба сформувався протягом 1960-их років. Проект його забудови розробила архітектор Перигрина Лабінська. Із вул. Миру відкривається гарна перспектива на гідропарк "Топільче", центр Тернополя і став. На цій вулиці розміщені міський Палац культури "Березіль" імені Л. Курбаса (1977р.), головний зал якого вміщує 1200 глядачів. Інтер'єри палацу розробляли тернопільські архітектори Михайло Кичко і Богдан Гром'як. У Палаці культури працювали відомі мистецькі колективи: ансамблі танцю "Червона калина" і "Сонечко", хори "Надвечір'я" і "Заграва", хорова капела "Галичина" (диригент І.Левенець) і симфонічний оркестр (керівник В.Семчишин), обласний театр ляльок (до 1986 р.).На Дружбі діють 7, 9, 12 і 16-а середні школи. Комерційний інститут, заснований у 1991 році, готує економістів. Вздовж правого боку вул. В. Винниченка розкинулося студентське містечко Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, найстарішого вищого навчального закладу міста. Його історія починається з часу відкриття 1 жовтня 1805 року Кременецької гімназії, яка у 1818 році була перейменована в ліцей. 15 квітня 1940 року в м.Кременці Тернопільської області відкрито учительський інститут, який 4 серпня 1950 року було перейменовано в педагогічний, а в 1969 році перебазовано в м.Тернопіль. 9 червня 1997 року на базі Тернопільського педагогічного інституту створено педагогічний університет. Він має факультети: географічний, індустріально-педагогічний, іноземних мов, історичний, музично-педагогічний, підготовки вчителів початкових класів, психолого-педагогічний, фізичного виховання, хіміко-біологічний. При фізико-математичному факультеті з 1989 року діє ліцей. Головний корпус університету зведений у 1977 році (архітектори Л.Довбенчук, П.Лабінська). Восени 1988 року в Педагогічному інституті проходили Установчі збори Товариства української мови, а студенти-філологи утворили товариство "Вертеп" - першу неформальну організацію молоді в місті. 2 листопада наступного року в актовому залі інституту вперше в Тернополі прозвучав Національний Гімн "Ще не вмерла Україна". На просторій площі перед головним корпусом університету в жовтні 1999 року встановлено погруддя фольклористу та етнографу, академікові ВУАН Володимирові Гнатюку, ім'я якого носить вуз (скульптор В.Мельник). Пам'ятник відкрив Президент України Леонід Кучма. До греблі маршрути 7 і 8 співпадають, відтак будемо ознайомлюватися з передмістями Загребелля, Кутківці і Пронятин. Білим вітрильником височить між пагорбами на західному березі ставу 12-поверховий готель "Галичина" з рестораном (відкритий 1985 р.). Від майдану Перемоги відходять два гостинці: до Бережан і до Львова, від наріжного будинку, вздовж вул. Львівської, простягнулося містечко Тернопільської академії народного господарства. Вуз був створений у січні 1971 р. на базі фінансово-економічного факультету (діяв із 1966 р.) Київського інституту народного господарства як Фінансово-економічний інститут. В Академії діють інститути: міжнародного бізнесу і менеджменту, обліку і аудиту, фінансів, банківського бізнесу, економіки та управління, продовольчого бізнесу, комп'ютерних інформаційних технологій, юридичний, економіки і менеджменту інвестицій.У 1985 році відкрито головний корпус Академії з класами автоматизованого контролю, обладнаними аудиторіями, залами обчислювальної техніки, навчально-методичними кабінетами. Туристів може зацікавити боно-нумізматичний музей і музей історії ТАНГу. Випускником вузу 1975 року був голова Національного Банку України (1993-1999 рр.), Прем'єр-Міністр України (1999-2001 рр.), Почесний Громадянин Тернополя (з 1997 р.) Віктор Ющенко. Загребелля приєднали до міста Тернополя у грудні 1925 року. Тут був двоповерховий палац графа Вінцентія Кросновского з парком і садом (поч. ХІХ ст.). Згодом палац і двір належали дідичеві Рудольфу Ґаллю. Тепер на цьому місці стоїть Будинок культури будівельників. У квітні 1944 року Загребелля було останнім оплотом німецького гарнізону, який оточила Червона Армія. Вулицею Тернопільською в'їжджаємо у Кутківці. Давні поселенці, шукаючи захисту від нападів татар, знаходили собі місця на закутках у лісах і мочарах. Очевидно, звідси і пішла назва села. Мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці споруджена в 1858 році. Перед церквою - пам'ятний хрест Братства Тверезости (1874 р.) і фігура Матері Божої. Дзвіниця - 1911 року. У Кутківцях народився Василь Болюх (1889-1953). Як сотник УГА він у листопаді 1918 року був першим командантом Тернополя і повіту, згодом - Житомира і Проскурова (нині - Хмельницький), членом Повітового Комітету УНДО в Тернополі, головою Надзірної Ради "Українбанку", послом до польського сейму з округи Тернопіль-Збараж. У 1949 році емігрував до Австралії. Іменем В.Болюха названа вулиця в Кутківцях. Уродженець цього села, Мирослав Болюх, син Василя (народ. 1921 р.) - відомий на еміграції громадський, політичний і кооперативний діяч, журналіст і редактор.Будиночки і вулиці села оточені садами. Кутковецькі вишні мали колись великий попит у Тернополі. На краю села піднімається Золота гора (висота 347 метрів), з-під якої витікає струмочок і впадає у став. На горі - 50-метрова ретрансляційна вежа. Перший телевізійний прийом у Тернополі проведено на новий 1958 рік. Між Кутківцями і Пронятином зростає 50-річний ясенево-дубовий ліс - місцева пам'ятка природи.У лісопарку влітку 1989 року відбувся Міжнародний симпозіум-пленер "Медобори-89" з декоративно-паркової скульптури. Мистці працювали протягом двох місяців. Тернопіль представляли Микола Невеселий і Борис Рудий. З Бельгії приїхав скульптор Верхелленен Тьєррі, композицію якого під назвою "В очікуванні попутного вітру" встановили перед теперішнім готелем "Галичина". Група кам'яних скульптур учасників симпозіуму прикрасила сквер на Підзамчу біля ставу. Село Пронятин, що лежить на правому березі Серету, увійшло до межі міста в серпні 1985 року. Давнє село містилося за 2 кілометри на захід від теперішнього, його знищили турки. Про це свідчить старий цвинтар з руїнами церкви. Ознайомлення з Тернополем продовжимо на лівому березі Серету. У будинку на розі бульвару і вул. Камінній (кол. Костюшка, "Правди") народився письменник Юліян Опільський (Юрій Рудницький, 1884-1937). Його перу належить історична трилогія "Іду на вас", "Ідоли падуть", "Сумерк", трилогія "Упирі", повісті, оповідання, статті та вірші. У 1989 році на будинку відкрито меморіальну таблицю з горельєфом письменника (скульптор О. Маляр). Поруч - дитяча музична школа № 1. Вона має давню історію. 1 листопада 1877 року розпочала діяльність Музична школа польського Товариства Приятелів Музики, якою керував піаніст і композитор Владислав Вшелячиньський - уродженець Копичинців. У 1890-их роках була створена Музична Школа при товаристві "Боян", у 1922 році вона відновила роботу. В 1927 році композитор і диригент Василь Безкоровайний - уродженець Тернополя і професор гімназії Никифор Садовський на базі цієї школи заснували філію Вищого Музичного Інституту імені М.Лисенка. У жовтні 1939 року на основі філії відкрито Тернопільську державну музичну школу (директор Юрій Крих). 1 вересня 1945 року вона відновила роботу. Тут діють відділи - фортепіанний, струнно-смичковий, народних інструментів, музично-теоретичних дисциплін. Серед випускників школи різних років - народний артист України, диригент Зіновій-Богдан Антків, заслужений діяч мистецтв України Ігор Поклад, лауреати Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів Володимир Бялик, Ольга Рівняк, Оксана Рапіта, Сергій Болотний. Неподалік, по цьому ж боці вулиці стояв 3-поверховий будинок (відкритий 18 листопада 1911 р.) з написом на фасаді: "Ц.(ісарсько) К.(оролівська) Руська Гімназія ім.Франца Йозефа І". Під час сумнозвісної пацифікації у жовтні 1930 року уряд закрив українську гімназію. Незабаром тут відкрили польську дівочу гімназію. Будинок зруйнувала радянська авіація у квітні 1944 року. Директорами Державної (української) гімназії працювали: д-р Омелян Савицький, проф. Роман Цеглинський, проф. Юліян Левицький, проф. Михайло Губчак.З-поміж учнів української гімназії зустрічаємо згодом славетні імена: поет і перекладач Мирослав Капій, громадсько-політичний діяч Василь Болюх, історик Микола Чубатий, мистець Михайло Осінчук, кардинал Йосиф Сліпий, політичний діяч і публіцист Василь Мудрий, брати Володимир (письменник) і Степан (біохімік) Гжицькі, актори і режисери Володимир Калин, Лесь Курбас, Мар'ян Крушельницький, фізик Олександер Смакула, географ та історик Іван Тесля, письменник Роман Завадович.На протилежному боці вул. Камінної - середня школа № 5. Будинок зводили протягом 1857-81 років як міський шпиталь. На будівництво шпиталю офірували кошти дідичі села Вікно Іван і Володислав Федоровичі, намісник Галичини граф А. Голуховський, скрипаль Н.Бернацький - уродженець Тернополя та інші добродії. У 1959 р. було надбудовано 3-ій поверх і прибудовано масивний портал з балконом. У 1951-1982 роках тут діяла російська школа №4. На спадистій вул. Ю. Опільського зробимо дві зупинки. Зліва - швейна фабрика, де виготовляють чоловічий і жіночий верхній одяг. Фабричний будинок - це перероблений костьол і монастир оо.Єзуїтів (1901 р.). Поштова листівка того часу дає уявлення про архітектурний вигляд цього куточка Тернополя з боку залізничного моста-віадука. Справа привертає увагу цегляний особняк з датою "1895" на фасаді. Він належав міському лікареві д-ру Володимирові Вітошинському, синові о.Йосифа, пароха і диригента сільського хору з Денисова. В.Вітошинський до 1914 року працював у Тернополі, брав діяльну участь у житті культурно-освітніх товариств. На Маланчиному вечорі 1898 року в нього гостив письменник Василь Стефаник. В 1991 році на розі будинку встановлена пам'ятна таблиця на честь В.Стефаника та о. Й. Вітошинського (скульптор І.Мулярчук). Вул. Ю. Опільського перетинає дворядна вул. С.Крушельницької. По той бік вул. С.Крушельницької, на пагорбі - район, котрий старожили знають як Заруддя. Ця назва збережена у паралельній вул. За Рудкою. Тут залишились 1-2-поверхові кам'яниці, зведені на початку ХХ століття.На павільйоні-прибудові до житлового будинку по вул. С. Крушельницької, 1 виділяється напис "Художній музей". Тернопільський обласний художній музей (директор - Ігор Дуда) було засновано у червні 1991 року на базі колишньої Картинної галереї, одного з відділів краєзнавчого музею. Галерею перевели сюди з Домініканського костьолу у січні 1986 року. У музеї зберігають, вивчають, реставрують і популяризують твори живопису, скульптури, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва XVII-XXI століть. У залі "Мистецтво України" представлені оригінальні твори українського бароко середини XVIII століття: барельєфи Й. Г. Пінзеля, дерев'яна пластика, парсунні портрети, стародруки з гравюрами. З ними тематично пов'язані твори іконопису. В експозиції - картини, гравюри і скульптури представників регіональних шкіл: київської, львівської, закарпатської. В останній секції розміщені твори мистців-уродженців Тернопільщини та української діаспори. Тут можна також ознайомитися із здобутками сучасних м

Автор: Станислав Власенко прочтений: 19209 оценки: 2.4 от 5
© Свидетельство о публикации № 1672
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика