Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Не верь, не бойся, не плати. ©

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

ВЕЛИКІ ПРИГОДИ ЗА ДВА ДНІ
Автор: Станислав Власенко      Дата: 06.02.2006 10:51


     Мальовнича Тернопільщина завжди славилася своєю привітньостю та гостинністю. Все більше і більше мешканців міст намагаються вирватися з кам'яних обіймів своїх мегаполісів і хоч на кілька днів опинитися на лоні природі. Мандруючі дорогами тернопільської області можна не тільки відпочити, а й духовно збагатитися. Але брак часу багатьом ставав на заваді. Тепер цієї проблеми не існує, було б тільки бажання.
     Почувши про можливість помандрувати тернопільщиною ні хвилини не вагався, - їхати. До того ж й друзів та знайомих запросив. Так, що в пятницю під північ вже сідаємо на потяг. А рано вранці наступного дня виходимо на вокзалі Тернополя. Нас вже чекають. Розміщуємося в бусику і в дорогу.
     Першою зупинкою на нашому маршруті є стародавня і славетна Теребовля. Назву міста виводять від слів “теребівля” - місце, очищене від заростей, або “теребити” - корчувати ліс, розчищати землю під поле. Крутою спіральною стежкою піднімаємося на Замкову гору. З чотирикутної вежі видно всю фортецю XVII століття. У плані замок має неправильну, видовжену і звужену на південь форму п’ятикутника, що повторює конфігурацію гори. Потужні мури, шириною від двох з половиною до п’яти метрів, посічені отворами бійниць, були пристосовані до тривалої оборони. Південна і західна вежі збереглися на висоту двох ярусів, а східна - трьох ярусів. Вони мали внутрішні дерев’яні бойові галереї. У східній оборонній стіні на значній висоті є в’їзд до замку у вигляді арки з тесаного білого каменю і з різьбленими кам’яними консолями з внутрішнього боку, на які опирався звідний міст. Криниця, розташована в центрі замку, частково завалена і перекрита монолітною плитою. Підземні ходи й глибокі льохи ще чекають своїх дослідників. Про внутрізамкові споруди нагадують хіба порослі травою і чагарником пагорби. На території замку розкопано поховання, датоване XVI століттям. Під зотлілими дверима виявлено останки чоловіка, жінки і дитини. Усі вони, обнявшись, лежали у виритій вапняковій заглибині.
     На північ від фортеці шумить 80-річний бір реліктової чорної європейської сосни, в якому ще з княжих часів збереглися залишки оборонних земляних валів.
     Із висоти Замкової гори добре видно, як розширилося, розбудувалося місто. Пам’ятка архітектури - Миколаївська церква (XVI ст.) є унікальним зразком оборонної культової споруди із закритим бойовим ярусом і бійницями над апсидою. Комплекс споруд монастиря оо. Кармелітів (1635-1640 рр.) належить до творів ренесансно-барочної архітектури. Він складається з масивного костьолу, до якого з північного заходу прибудований двоповерховий монастир, оборонних стін з двоярусними наріжними вежами і надвратної дзвіниці, що розміщена в центрі південно-східної оборонної стіни. Мур і вежі муровані із цегли й оснащені бійницями. Сьогодні костьол монастиря реконструйований у церкву св. Володимира, а в монастирських келіях розташована семінарія УАПЦ. Навпроти монастиря оо. Кармелітів - будинок міської ради, над яким височить чотирикутна вежа.
     Будівля парафіяльного латинського костьолу (1924-1927 рр.), пристосована пізніше під районний будинок культури, хоча позбулася після Другої світової війни верхніх частин двох веж, все ж таки справляє приємне враження, вносячи певний колорит в архітектурний ансамбль міста. Споруда, побудована в стилі старої християнської базиліки, творить у плані прямокутник розміром 40,35 х 20,45 метра, що з тильного боку завершується трьома півкруглими апсидами. Внутрішній об’єм костьолу складається з трьох нав. Головна нава висотою 11,61 метра відділена від бічних кам’яними іонічними колонами. Нави перекриті кесонними стелями. Територія перед костьолом огороджена колонадою з кам’яних доричних колон, зв’язаних зверху залізобетонним поясом, накритим у наш час черепичним дахом.
     Ще однією цікавою пам’яткою архітектури є Підгір’янський, або Угорницький монастир (точніше, його руїни) на недалекій південній околиці Теребовлі біля с. Підгора. Офіційно пам’ятка датована XVII століттям, але її початки губляться ще в ХІІ столітті. Це один із цікавих монастирських комплексів Поділля. Монастир і церква чину св. Василія Великого розташовані на високому пагорбі, який омивають води Серету. Монастир і зблокована з ним церква були свого часу обведені кам’яним муром. У плані територія монастиря має форму неправильного чотирикутника з двоярусними кам’яними вежами по кутах. Із веж найкраще збереглася південно-західна. Вежі та мур були пристосовані до оборони. В північному мурі частково збереглася в’їзна брама. Нині з монастирських будівель залишилися тільки руїни. Монастирська церква у 1992 році відбудована і відновила свою діяльність. Красу Теребовлі творить не тільки колоритна забудова, а й мальовнича природа довкілля, тихоплинна Гнізна, що розділяє місто на дві частини.
     Трохи більще за півгодини і ми підїжджаємо до села Зарваниці — відомого відпустового місця Української Греко-Католицької Церкви на Теребовлянщині. Саме тут знаходиться Святе джерело, біля якого в давнину з'явилася ченцю Матір Божа. Над джерелом побудована каплиця, де поміщена ікона Зарваницької Матері Божої, якій у 1867р. папа Пій IX надав відпустового значення.
     Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої — одна із найдавніших в Україні. Вона дійшла до наших днів із XIII століття. У 2000 році в Зарваниці за р.Стрипа, під лісом, виріс релігійний комплекс, який складається із величезного Собору Зарваницької Матері Божої, надбрамної каплиці, каплиці над Святим джерелом, 60-метрової по висоті дзвіниці, архітектурно-скульптурної композиції з мармуровою скульптурою Богородиці, Хресної дороги.
     У північній частині села побудоване співоче поле для проведення мистецько-духовних заходів. Воно вміщує до 50 тис. глядачів. До с.Зарваниці прилягає ландшафтний заказник, який створений з метою збереження унікального ландшафту, історико-культурних комплексів і об'єктів, створення умов для організації паломництва, туризму, відпочинку і духовного збагачення людини. Щороку сотні тисяч прочан зі всього світу приїжджають і приходять до Зарваницького чудотворного образу і джерела.
     Сповнені побаченим не замітили як опинилися в Бучачі. Назва міста Бучач походить від архаїчного слова “буча” в значенні “корінна вода напровесні, бистрина і глибінь”, що досить точно відображає навколишній ландшафт. Існує ще така версія, що на місці теперішнього Бучача та на його околицях у глибоку давнину росли букові ліси й напевно від бучини і походить назва.
     На перехресті шосейних доріг у напрямку Тернополя, Чорткова та Івано-Франківська зберігся двоярусний постамент прямокутної форми, на якому в 1750 році була встановлена статуя св. Іоанна. Авторами цієї архітектурно-скульптурної композиції були архітектор Бернард Меретин та скульптор Йоан-еорг Пінзель.
     Міст через Стрипу, який проїжджаємо, називають Чорним. Колись на місці залізобетонного моста був дерев’яний. Колір просмоленої деревини, за переказами, дав йому назву. А ще, розповідають, міст у свідомості давніх мешканців був “чорний”, бо стояв на Кучманському шляху, і по ньому басували турецькі яничари й кримські завойовники, які вивозили бранців далеко за море.
     При в’їзді до центральної частини міста зліва, розташована церква Покрови Пресвятої Богородиці. Храм постав у передмісті Бучача замість старої церковці, котра була збудована в часи турецьких наїздів. Стару церкву, що підупала, за наказом Миколи Потоцького біля 1764 року розібрали, а на її місці того ж року збудували нову, в стилі пізнього бароко. Її архітектором був Бернард Меретин - будівничий Львівського собору св. Юра і ратуші в Бучачі. В 1865 році церква згоріла, але стараннями о. Михайла Куриловича, бучацького пароха, була відновлена. В плані вона становить грецький рівнокінцевий хрест. Пластика стін, обтічної форми наріжні кути створюють враження просторової невикінченості. Мистецька цінність церкви Покрови найбільше,була зумовлена різьбою Пінзеля, блискучою за виконанням, неповторною в українській скульптурі XVIII століття. Відомо, що настінний розпис церкви виконав Яків Головацький (1735 р. - після 1771 р.). Він працював у малярні Почаївської лаври і здійснював живописні роботи для багатьох церков Галичини. Церква Покрови - пам’ятка архітектури XVIII століття, яка перебуває під охороною держави. На подвір’ї храму споруджено гробницю жертвам сталінського режиму, останки яких було виявлено 1991 року в церковних підвалах.
     У центрі міста оглядаємо славнозвісну ратушу, одну з кращих пам’яток архітектури XVIII століття в Україні, яка побудована на замовлення Миколи Потоцького у 1751 році за проектом архітектора Б. Меретина. Ратуша збудована в стилі пізнього бароко.
     Нижня двоповерхова частина ратуші має невисокий парапет і великий фігурний фронтон. Над нею піднімається струнка двоярусна вежа, що завершується куполом. Скульптури до ратуші виконав основоположник нової барокової скульптури середини XVIII століття Йоан-еорг Пінзель, скульптор фасаду катедри св. Юра у Львові. Головною темою цих творів є боротьба проти сил зла і насильства, апофеоз перемоги. Нині зі скульптур, які були первісно встановлені, мало що залишилося. За тонким синтезом скульптури й архітектури ратуша є неперевершеним твором не тільки в українській, а й у європейській архітектурі тих часів.
     Біля ратуші височіє пам’ятник Т. Шевченку, врочисто відкритий і освячений у травні 1994-го, коли виповнилося 133 роки з часу перепоховання Кобзаря в Україні (скульптор В. Савчук).
     Недалеко від ратуші, біля підніжжя Замкової гори привертає увагу пам’ятка архітектури XVIII століття - Успенський костьол. Він зведений на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках. Над вхідними дверима костьолу видніється герб Потоцьких “Пілява” з написом про фундацію. Храм не виділяється особливою композицією, хоч і не повторює традиційні зразки католицьких культових споруд. Ваговитий об’єм із стриманою, сухуватою пластикою стін увінчаний маленьким куполом, що переходить у ліхтар. Вражає пишністю декору внутрішнє оздоблення, зокрема вівтар і антиподіум. Дерев’яні статуї і барельєфи виконав скульптор Й.-Г. Пінзель.
     Неподалік від костьолу знаходяться руїни замку - пам’ятку архітектури XIV-XVII століть. Фортеця розташована на вершині високого скелястого плоскогір’я з крутими схилами, що спадають до річки й безіменного потічка. Збудований замок із світлого та темно-червоного піщаника на вапняній заправі, про секрети міцності якої ходять легенди. Постала твердиня наприкінці XIV століття як садиба родини Бучацьких. Замок не раз перебудовували після значних руйнувань, після нападів татар і турків.
     У плані фортеця утворює викривлений овал з трьома вежами - північною, південно-східною і західною, що не збереглася. Південний бік найуразливіший через підвищений рельєф, тому мури мають тут товщину 3,5 метра. Поряд із вежею зі східного боку були житлові приміщення і в’їзна брама. Вони мали вихід у підземелля. Побутують легенди, що замок сполучений підземними ходами із сусідніми замками і “Монастирком”, що в його підземеллях зберігаються скарби родини Потоцьких.
     На схилі вже згаданої гори Федір, недалеко від центральної частини міста стоїть пам’ятка архітектури XVIII століття - монастир оо. Василіан. 1712 року Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіан. На місці костьолу в 1751 році на кошти М. Потоцького розпочали будівництво просторого монастиря, яке завершили у 1753 році. 1771 року збудована церква монастиря оо. Василіан, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Церква побудована у стилі пізнього бароко.
     Нарешті, під вечір прибуваємо до нашої домівки – Туристичної бази «НАД СТРИПОЮ». Над Стрипою рікою на дні ущелини, покритої лісом стоять деревяними теремами стоять будиночки. Дуже таки пристойно, - таке загальне вражання членів нашої групи. Після гарної вечері настрій значно поліпшується, вже ніхто не згадує морози і день, що був проведений на колесах. А гарна сауна прямо таки повертаю друге життя. Під бескрайним зоряним небом розходимося по своїм кімнатам. Затра нас чекають нові пригоди.
     


Автор: Станислав Власенко прочтений: 2082 оценки: 5 от 1
© Свидетельство о публикации № 1967
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика