Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Эту планету уже давно захватили негодяи, и удерживают власть, стравливая между собой тех, кто это понял.

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Отець Віталій мріє про те, щоб кожен з нас міг навіть вночі зайти в цілодобово відкриті двері храму
Автор: Костюк      Дата: 30.07.2018 19:27


     «Так ми насправді повинні дивитися на Христа – без страху... Він – наш друг, Він – наш брат, Він – найкраще й найпрекрасніше з того, що є. Він – це все. Як друг, він звертається до нас і каже: «Ви ж мої друзі. Невже ви цього не розумієте? Ми – брати і сестри. Ні, не бійся, я ж не суддя... у Мене в руках немає ключів від безодень пекельних, Я вас не залякую, ні! – Я вас люблю. Навпаки, я хочу, щоб ви разом зі Мною раділи життю... Розумієте?»
     
     Порфирій Кавсокалівіта
     
     Прохолода липневого вечора розбавлялася фортепіанним блюзом... Мені дуже знайомо і затишно, коли вітерець злегка хитає фіранки на вікнах, а з вулиці чути шум коліс, що труться об розпечений літній асфальт.
     
     Попереду місячною доріжкою до моря лащилася відпустка...
     
     Мене з моєї маленької, але дружною командою чекали закарпатські мольфари, священики, патріоти, воїни.
     
     Львів. Рівне. Ужгород. Івано-Франківськ. Самбір. Тисячі кілометрів коханої землі – рідної, сильною, родючої.
     
     Боліла смерть Тараса Лісевича, і я благав Бога дати мені можливість побувати на його могилі, віддавши данину поваги загиблому Герою.
     
     В Ужгороді чекала маленька дівчинка, для якої навіть 27-я операція не стала останньою в виснажливій війні з травмою, причиною якої стала недбалість комунальних служб. Власта так і сказала: «Вона хоче піти в школу». Дитина хоче ПІТИ. Під час нібито коронування дерев на дитину падає величезне дерево, а за півтора роки, що минули після трагедії, не вийшло ані вилікувати дитину, ані притягнути до кримінальної відповідальності винних.
     
     Мені так боліла моя країна. Вона якось тихо і сумно дивилася на мене тисячами смертей та випробувань і питала мене мовчки... Задавала такі одночасно прості і складні питання...
     
     Пам’ятаю дитинство, коли ми бігли з першої школи, що на Подільському спуску, додому! Маленькі, шебутні, зголоднілі.
     
     У мене було три дороги. По Нагірній, повз Смородинку, по Делегатський, повз автопарк мийних машин, по Мурашка, повз кінотеатр «Укркабель». Вибір маршруту залежав від пори року, від фруктів на деревах і настрою.
     
     Взимку – улюблений і теплий ПАЗик, 64-й автобус. Добрий дядько водій, який давав погрітися на двигуні, обтягнутому шкірою.
     
     Моя однокласниця – Маринка Ліхнер, з якою ми так любили їсти гарячий український хліб або давно забуту паляницю. Ворони діловито прогулювалися навколо зголоднілих малюків в надії випросити свій шматочок ароматної випічки.
     
     Кожному з нас життєво важливо усвідомити свою необхідність! Життєву необхідність! Крайню!
     
     На краю ВІЙНИ! Заможні дурні думають, що елітні машини, величезні офіси і дороге вино за вечерею дозволять сховатися від божевільного та агресивного «сусіда».
     
     Нулі на банківських рахунках поступово обнуляють душу, випорожнюючи її. У всіх у них війна десь там. Не їхня війна.
     
     Вона їм заважає. Вона не поєднується з інтер’єрами дорогих готелів на елітних курортах, суперечить туфлям з останньої колекції іменитого дизайнера. Вона змушує думати. Не дає спокійно спати.
     
     Хто став на захист України? Сироти, діти, що виросли в релігійних сім’ях, чоловіки українських жінок.
     
     Захищати будь-якою ціною – кров’ю, життям, смертю. Жити під градом ворожих снарядів, а не постити гламурні селфі. І, з болем усвідомлювати, що ворог не тільки на передовій, але і в тилу, на Банковій.
     
     Дурні! Вони не розуміють підлість ворога. А він відбере все – землю, історію і навіть душу. Зґвалтує людську гідність. Принизить, розтопче НАЗАВЖДИ.
     
     Краще здохнути! Так краще. Але забрати з собою штук 30 «шарікових». Обов’язково забрати – так легше.
     
     Це не «мінські» принизливі домовленості між сатанинськими кумами. Це діалог з Богом! Це – СПОВІДЬ! У такі хвилини істино віруюча людина проситься до Бога.
     
     І як це мудро, коли за часів пошуку і сумнівів ти знаходиш священика, який тебе чує. Розуміє твій Біль. Приймає. Залишає у себе і без слів говорить, що той біль до тебе більше не повернеться.
     
     Священника, який попросить у Господа захисту для тебе, який бачить, як ти на краю прірви намагаєшся балансувати і жити. Він лікує твою душу, оновлює її.
     
     Цей священик пройшов свій шлях до Бога. Релігійна родина. Виховання. Західна Україна. Вони трималися за це завжди.
     
     Мені було тихо і спокійно, як в дитинстві. Ми перебували в старовинному храмі, а я ловив себе на думці, що знову, як в дитинстві, сиджу на Нагірній в Києві і годую чорних ворон. Сублімація спогадів для мене підтвердження довіри – так вже склалося життя.
     
     Камінці завжди хрустіли під моїми ногами. Я був маленький, затишно-беззахисний, відкритий, але в цьому не було ні краплі слабкості... Десь всередині в душі горіло і пекло. До болю. До крику.
     Він говорив тихим, спокійним, м’яким голосом. Милість Господа і його любов наповнювала навколишній простір. Нас оточували люди. Нас бачив Бог!
     
     Він мріє про те, щоб кожен з нас міг навіть вночі зайти в цілодобово відкриті двері храму і, в разі біди, ти взяв на хліб насущний, а коли біла смуга змінить чорну, прийшов і поклав, скільки зможеш.
     
     Ми одна сім’я, один Храм. Ми рідні і дуже кровні. Всі ми – українці!
     
     Я навіть не буду думати і припускати, хто буде входити серед ночі до церкви, мені не потрібно мріяти про те, скільки грошей кожен з нас покладе. Я буду вірувати в те, що це обов’язково відбудеться. Саме до цього потрібно прагнути!
     
     Взятися за руки, обійнятися душами, і з захопленням віддано сказати: «Слава Ісусу Христу!»
     
     Ми закінчили передачу і отець Віталій нагородив мене неймовірно теплими словами, які назавжди залишаться в моїй душі: «Дитино, як ти ніжно любиш Господа. Дуже рідко таке зустрічаю».
     
     Дякую тобі, Батько Духовний. Дякую тобі, Боже, що даєш мені змогу спілкуватися з твоїми дітьми. Збережи нас, Боже! Дай нам Волі. Дай нам сили.
     
     Дякую тобі, УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА, що ти в нас є. Це нагорода за 1030 років наполегливої віри та великої духовності Нації.
     
     Дай нам Миру, Боже!..
     
     Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми Віталій Сеник:
     
     https://www.youtube.com/watch?v=_opgAEfY3ZE&feature=youtu.be
     
     


Автор: Костюк прочтений: 65 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 21442
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика