Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Гуманизм - оружие небожителей ©

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Анна Ілющенкова, Анна Іловайська, «Мурка» – вона одна з небагатьох, хто вижив в Іловайському котлі. Бог дав їй долю – ЖИТИ
Автор: Костюк      Дата: 08.08.2018 18:54


     «Ми вийшли на зв’язок з керівництвом: «Ми в кільці, люди вмирають!». Нам відповіли: «Чекайте, вас виведуть». Один боєць не дочекався евакуації, помер від перитоніту. Ми тоді ще не знали, що обіцяний «зелений коридор» стане коридором смерті».
     
     – Болі не було, а було таке відчуття, немов піднімаєшся над землею. Хотіли з хлопцями сховатися в посадку, як раптом побачили, що звідти на нас ланцюгом йдуть танки. Знову сіли в автобус, який зрешетили осколками снарядів. Але проїхали недалеко – машину підбили. І ми вирішили все-таки добиратися до посадки. Йти я не могла (потім виявилося, що куля потрапила в хребет). Мене потягнув Володя з позивним «Вітерець», а я, наскільки могла, відштовхувалася ногами, щоб йому було легше.
     
     Весь цей час українських бійців, які намагалися десь сховатися, поливали з автоматів, танків, кулеметів. Ще один осколок потрапив мені в живіт, потім я зачепила ногою розтяжку, і осколки від вибуху міни вп’ялися в ногу, руку, стегно. Біль в кожній клітинці тіла була просто нестерпною. Я то втрачала свідомість, то приходила в себе і бачила все, що відбувається.
     
     Далеко відійти від своєї машини нам не вдалося – з посадки ланцюгом вийшли військові з автоматами: «Руки вгору! Кидайте зброю!». Судячи з вимови, це були росіяни: «Ми вас вже три дні тут чекаємо». З посадки в одне місце зігнали й інших українських бійців, яким вдалося вирватися з розстріляної колони. Коли «Вітерець» попросив одного з росіян принести з автобуса рюкзак з аптечкою, той поставив умову: «Спочатку перев’яжеш наших поранених, потім своїх».
     
     Мене віднесли до великої ями, в якій вже сиділи полонені солдати, і прямо з носилками спустили вниз. Навіть не зробили укол кровозупиняючих препаратів. Бинти буквально через кілька хвилин наскрізь промокли від крові. Потім кілька разів, зав’язавши очі, мене несли на допит. Я відповідала одне: «Нічого не знаю». Так минуло днів п’ять. За весь цей час нам тільки одного разу принесли поїсти по шматочку чорного хліба з салом. Я напевно, цілу годину нюхала цей хліб, перш ніж з’їсти.
     
     У Вільнюсі мені за кілька днів зробили чотири операції. Вісім годин йшла операція на хребті. Перед цим чесно попередили, що куля знаходиться практично в спинному мозку і при її видаленні мене може паралізувати. Але вони впоралися з цією проблемою. Потім дві години оперували область тазостегнового суглоба: дістали осколок, вакуумом з’єднали розірвані м’язи, тканини, судини. Мені ще пощастило, що не була зачеплена артерія, метал пройшов буквально в міліметрі від неї. Надважкою була і чотиригодинний операція з вилучення кулі з живота. Доктор сказав, що кожне з моїх поранень було практично смертельним. Це диво, що я вижила. До того ж через багатогодинні наркози лікарі заборонили мені будь-які операції в наступні півроку – серце може не витримати».
     
     З інтерв’ю Анни Ільющенкової виданню «Факти»:
     
     http://fakty.ua/194597-medsestra-batalona-donbass-v-ilovajskom-kotle-ya-poluchila-chetyre-tyazhelejshih-raneniya-no-statusa-uchastnika-ato-mne-ne-dayut
     
     Одна з небагатьох. Вижила в Іловайському котлі. Бог дав долю – ЖИТИ.
     
     Жити для країни. Стати прикладом для багатьох – серцем усвідомлення самої суті людського існування. Жити, щоб вірити. Жити, щоб говорити правду.
     
     Нервував. Мені завжди здавалося, що людина, котра зіткнувся віч-на-віч зі смертю, дивиться на навколишній світ відчужено і байдуже. Вперше був не впевнений в самій суті розмови, розгубився, як хлопчисько. І тільки очі і голос Янгола-Хранителя, який показував нам Одесу УКРАЇНСЬКУ повторював мені неодноразово: «Вона сталева, вона витягне!».
     
     Мій «янгол-хранитель» з добрими очима і канапушками. Величезне материнське серце. Дружить, любить, зцілює душі і сильно любить ДІТЕЙ.
     
     Ми познайомилися з Анною задовго до програми. Ще взимку. Ангел привів її на ефір. Анна простягнула мені руку... В очах життя...
     
     Послухай моє каяття, Господи! І допоможи мені закликати Націю відчути те горе і ту біду, яку пережила ця мати, патріот і жінка.
     
     Це не про жалість або печалі. Це – про підлість, в якій ми живемо. Про те, чому нас навчили червоні виродки, про те, чим наповнили наші душі, про те, в кого нас перетворили.
     
     Я хочу покаятися перед нею. Встати і вибачитися. Прости нас, рідна! Відпусти нам Біль, яку ми заподіяли тобі... і дитині.
     
     Уявляєш, жовто-синій, її дитині повідомили, що її більше немає. Сказали неповнолітньому українському восьмикласнику, що його мами більше немає. Її вбили.
     
     Він пішов зі школи – вийшов і не повернувся. Ти не здогадуєшся, що було далі?
     
     Вони не звернули уваги на нього. Ніхто не запитав куди пропала дитина. Він сидів удома і не бачив майбутнього. Він не їв і не спав. Він так само, як і його мати вмирав посеред величезного міста від байдужості і безпорадності. Він став нікому не потрібний. Дитина «загиблого на війні».
     
     Маленька клітинка жінки, розірваної на шматки металом злого і ненависного ворога. Ну як же мені прокричати крізь товщу рабської психології ?! Адже навколо малюка були вчителі та діти, батьки і депутати!
     
     Як можна спокійно їсти і спати, коли в сусідній квартирі, в сусідньому класі мучиться дитина? Мені зараз тривожно від розуміння нашої безмежної бездушності. Такої підлої, боягузливої байдужості.
     
     В цей же час холена тітка пхає в своє «чадо» по 2 кг котлет на очах у обрюзглої чиновничої пики тата, під акомпанемент легкого акання рашистського серіалу. А десь в тиші наодинці сидить маленька душа і чує в телефон звуки вибухів та пострілів і разом з матір’ю молиться під Іконами.
     
     І хто буде захищати цих дітей? Хто буде допомагати їм жити на самоті?
     
     Анна Ільющенкова, «Мурка» дивом Господнім залишилася в живих, повернулася звідти, звідки багатьом не вдалося, перемогла смерть. А потім була змушена боротися не тільки за власне здоров’я, а й за сина, пораненого як жахливою новиною так і байдужістю оточуючих.
     
     Навіть не сумнівайтеся – вона впоралася! Вона ще не одну сотню вилікує. Тому, що вона жива – душею живою. З Богом. З Україною.
     
     Вибач! Якби тоді дізнатися, що її синочкові було боляче... Каюсь...
     
     Авторська програма Олега Володарського «Сповідь».
     
     Герой програми: Анна Ільющенкова
     
     https://www.youtube.com/watch?v=wbhJ9Ogmrz0&feature=youtu.be
     
     


Автор: Костюк прочтений: 172 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 21634
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика