Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Этот мир наполнен идиотами, оттого и гениям нет покоя. ©

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Українці - нація політична? Стан проблеми.
Автор: Станислав Власенко      Дата: 06.07.2002 07:45


     Україна - поліетнічна держава. Це зумовлене низкою історичних, етнокультурних,геополітичних та економічних чинників. За даними перепису 1989 року в країні проживало 51, 5 млн. осіб близько 130 національностей (дані перепису 2001 року у частині етно-національної приналежності ще не оприлюднені). Українці складали 72,7% всього населення і переважали скрізь, окрім Криму (тут показники на рівні 26, 5%). Загальна чисельність представників іноетнічного населення становила 14 млн. чоловік, тобто 27, 3 % від усього населення країни. Зокрема, росіяни - 11, 3 млн. осіб (22, 1% від усього населення України) (найбільше проживає у Криму, Луганській, Донецькій та Харківській областях); євреї - 486, 3 тис. осіб (1%) (найбільше проживає в Києві); білоруси - 440 тис. осіб (0,9%) (найбільше проживає у Донецькій області та Криму); молдавани - 324, 5 тис. осіб (0,6%) (найбільше - в Одеській, Чернівецькій, Миколаївській областях); кримські татари - 46,8 тис. осіб (на сьогодні картина у Криму кількісно і якісно змінилася і в Криму мешкає майже 250 тисяч кримських татар, що складає 13% від загального населення в Криму); болгари - 233, 8 тис. (найбільше - в Одеській, запорізькій, Миколаївській областях); поляки - 219, 2 тис. осіб (найбільше - у Житомирській, Хмельницькій, Львівський областях та Києві); угорці - 163, 1 тис. осіб (компактне проживання у Закарпатській області); румуни - 134, 8 тис. осіб (компактне проживання у Чернівецькій та Закарпатській областях); греки 98, 6 тис. осіб (найбільше - у Донецькій та Запорізькій областях та Криму); татари - 86, 9 тис. осіб (найбільше - у Донецькій та Луганській області та Криму); німці 37, 8 тис. осіб (найбільше - у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській обл.).
     Окрім того, соціологічні дослідження останніх років вказують на особливості соціально-етнічного складу населення України, не зафіксовані переписом населення 1989 року. В цілому населення України приблизно на 94% складається з трьох великих мовно-етнічних груп (за даними Українського центру культурних досліджень): україномовних українців (близько 40%), російськомовних українців (33-34%) та російськомовних росіян (21%). За час який минув суттєво змінилися політичні, економічні та соціальні проблеми в Україні, що вплинуло на зміну показників чисельності народів України та заприявило вплив цих процесів на політику та настрої електорату. Нині, починаючи з 1988 року, у Крим повернулося близько 260 тис. Кримських татар, понад 12 тисяч болгар, вірмен, греків і німців. Поряд з цим помітною є динаміка міграції євреїв - виїзд у середині 90-х та часткове повернення у останні роки в Україну. Показовим у контексті особливостей етнонаціольного складу України є також результат президентських виборів 1994 року (останні парламентські вибори теж можуть бути показовими у цьому сенсі, але характер ведення передвиборчої кампанії окремим партіями та виборчими блоками суттєво вплинули на результати виборів). За Леоніда Кравчука, який виступав під гаслом зміцнення національної незалежності та пріоритетного розвитку української культури, проголосували 12 областей Заходу й Центру України та місто Київ. В цих регіонах україномовні громадяни складають 78%. Ще в двох центральних областях (Полтавська та Кіровоградська), голоси між Кравчуком та його опонентом Леонідом Кучмою, який обстоював посилення інтеграційних процесів з Росією та надання офіційного статусу російській мові, розподілилися приблизно порівну (за невеликої переваги останнього). Натомість у 1994 році Л. Кучма беззастережно переміг в областях Сходу, Півдня та Криму, де україномовне населення складає лише 16 % (решта - російськомовні українці - 48%, росіяни - 30%, інші меншини - 6%).
     Етнокультурна сфера життя української нації та "всіх корінних народів та національних меншин" (Конституція України. Стаття 11) тісно пов'язана із релігійно-конфесійною. За даними 1995 року (Інформаційний бюлетень Міністерства у справах національностей, міграцій та культів) в Україні офіційно діє майже 16, 5 тисяч релігійних громад 67 конфесій, напрямків і толків. УПЦ (МП) має 31 єпархію (найбільша концентрація громад у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Рівненській і Хмельницькій областях); УПЦ (КП) має 24 єпархії (найбільша концентрація громад у Івано-Франківській, київській, Львівській та Тернопільській областях); УАПЦ має 600 парафій; УГКЦ 3 030 парафій і займає друге місце в Україні (найбільша концентрація громад у традиційних областях - Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та Закарпатська); РКЦ має більше 600 громад; церкви протестантського напряму об'єднують 3 593 релігійні громади.
     Зростає кількість мусульманських громад (станом на 1995 рік зафіксовано 117), два центри керують діяльністю 70 іудаїстських громад України. Релігійно-церковне життя та поліконфесійність надзвичайно динамічно розвивається (надзвичайно активне розширення діяльності Римо-католицької церкви, а також мусульман та іудеїв України) і тісно пов'язане з етнокультурними та міграційними процесами.
     Впродовж десятиліття побудови України як незалежної держави, проблеми різних етносів не були поза увагою держави. 1994 року Указом Президента України було утворено Міністерство України у справах національностей, міграції та культів. У 1996 році Міністерство реформоване у Державний комітет у справах національностей та міграцій. Після реформування цього органу внаслідок адміністративної реформи наприкінці 1999 року, кілька років не було чітко визначеної державної структури, що займалась відповідними проблемами. 26 липня 2000 року був утворений Державний департамент у справах національностей та міграцій (який працює й тепер). Окрім того, 15 квітня 2000 року було створено Раду представників громадських організацій національних меншин при Президентові України (голова Ілля Левітас). "За останні сім років, - як зазначає директор Державного департаменту Григорій Середа ("Урядовий кур'єр", 28 вересня 2000 року), - підготовлено 70 проектів нормативно-правових актів, у тому числі 35 постанов Кабінету Міністрів України, 18 міждержавних договори, 10 указів та розпоряджень Президента України. Із 8 підготованих законопроектів прийнято лише 2, значна їх частина носить декларативний характер і потребує суттєвого доопрацювання". Ніни у стані обговорення Законопроект "Про концепцію державної етнополітики України" (публікації Н.Беліцер, Є.Перегуди, І.Попеску, О.Антонюк та інші). Доопрацювання та прийняття Верховною Радою потребують також Законопроекти "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні", "Про розвиток та застосування мов в Україні". "Актуальним завданням Держдепартаменту як урядового органу, за словами Г.Середи, - є концентрація зусиль на завершення формування нормативно-правової бази, необхідної для ефективної реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин та міграції".
     Варто також відзначити, що нині в Україні зареєстровано і діють 627 національно-культурні товариства, 429 громадських об'єднань національних меншин, 26 з яких мають всеукраїнський статус. Існує ціла низка проблем корінних народів та національних менших в межах України, для врегулювання яких відсутнє необхідне законодавство (громадянство, міграція, правові, мовно-освітні аспекти; потребує уточнення та чітке формулювання головних понять - "корінні народи", "національні меншини" тощо).
     Відсутнє належне інформаційне забезпечення щодо становища корінних народів на національних меншин та рівня їх проблем (відсутній сайт Держдепартаменту у справах національностей та міграцій, статистична та аналітична інформація має переважно закритий характер). Відсутнє публічне обговорення етнонаціональних, міграційних та міжконфесійних проблем, життя української діаспори у ЗМІ. Громадське та фахове всебічне обговорення концепції державної етнополітики України сприятиме побудові справді демократичного громадянського суспільства в Україні.
     Підготовлено Галиною Усатенко
     Огляд загальної ситуація в етнонаціональній сфері в Закарпатті
      Закарпатська область - одна з наймолодших областей України, що
      входить до її складу з 1945 року. Історично територія Закарпаття входила до
      складу Київської Русі, Угорського королівства, Австро - Угорської імперії.
      За умовами Сен-Жерменського миру у 1919 році край відійшов до складу новоутвореної
      буржуазної Чехословаччини, у 1939 році був окупований хортиською Угорщиною,
      у 1944 році звільнений військами червоної армії, а в червні 1945 року за умовами
      договорів між СРСР та Чехословаччиною увійшов до складу УРСР, Географічне
      Закарпаття також відділено Карпатськими хребтами від основної території України,
      На заході область межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Історичні
      та географічні умови сприяли багатонаціональному складу населення області. За даними Закарпатського обласного управління статистики етаном на 1 січня
      2002 року на території області проживало всього 1 млн. 245 тис. 618 осіб,
      втому числі:
     - 976 749 українців, що складає 78,4% від загальної кількості населення області
     - 155 711 угорців, що складає 12, 5 % від загальної кількості населення області
     - 49 458 росіян, що складає 4.0 % від загальної кількості населення області
     - 29 485 румун, що складає 2,4 % від загальної кількості населення області
     - 12 131 циган (ромів ), що складає 1.0% від загальної кількості населення
      області
     - 7 329 словаків, що складає 0,6% від загальної кількості населення області
     - З 478 німців, що складає 0,3 % від загальної кількості населення області
     - 2 639 євреїв, що складає 0,2 % від загальної кількості населення області
     - 2 521 білорусів, що складає 0.2 % від загальної кількості населення області
     Представники інших національностей становлять загалом 0,4% від загальної
      кількості населення області.
     Починаючи з 70- х років минулого століття в Ужгородському державному університеті ( авт. - з 2001 року Національний університет ) на філологічному факультеті працювали відділення угорської та румунської філології, в 90-ті рокі відкрито відділення словацької мови. Ці відділення готували викладачів та науковців на мовах національних меншин. Студенти мали можливість здавати вступні іспити на рідній мові (тобто, мові національної меншини ). Протягом останніх 7 років у м. Берегово працює угорський педагогічний інститут, який повністю фінансується угорською стороною. Він готує вчителів початкових класів та інших дисциплін. Традиційно в місцях компактного проживання представників національних меншин працювали та працюють школи з їх мовою викладання. Станом на 1 січня 2002 року згідно даних Закарпатського обласного управління статистики працює всього 712 шкіл, в тому числі
     - 580 шкіл з українською мовою викладання
     - 72 школи з угорською мовою викладання
     - 11 шкіл з румунською мовою викладання
     - 3 школи з російською мовою викладання
     46 школи із змішаною формою викладання (класи із словацькою мовою, угорською,
      румунською, російською, німецькою, ромською (циганською) мовами викладання
     
     Сьогодні на Закарпатті діє близько 400 первинних осередків національно-культурних товариств. Загальнообласними зареєстровано 39 національно-культурних товариства. Діяльність більшості національно-культурних товариств є досить помітною, вони мають великий вплив на представників своїх національних меншин. З ініціативи цілого ряду товариств (польського, єврейського, вірменського, російського та інших) створено недільні школи. З ініціативи національно - культурних товариств протягом останніх 15 років проводяться щорічні фестивалі народної творчості національних меншин краю. У 2000 році в Ужгороді відкрито Центр культур національних меншин Закарпаття. Це є державний культурно - інформаційний, організаційно - методичний та консультативний заклад, діяльність якого спрямована на реалізацію державної політики у сфері задоволення і розвитку культур національних меншин. На привеликий жаль даний заклад не працює на повну силу. В Закарпатській області виходить цілий ряд газет мовами національних меншин, робиться дубляж газет з української мови. Серед них обласні видання: - газета "Ужгород" виходить українською та російською мовами; газета "Карпаті ігас со " виходить угорською мовою; газета "Романі Яг" виходить ромською (циганською) та українською мовами; газета "Прикордонний соціал - демократ " виходить на угорській мові. В газетах " Новини Закарпаття ", " Закарпатська правда", "Соціая - демократ" щомісяця друкуються матеріали національно-культурних товариств Закарпаття не тільки українською мовою, але й мовами національних меншин. В Берегівському, Виноградівському районнах виходять угорські дубляжі україномовних районних газет. В Закарпатті представлені національно - культурні товариства, зареєстровані управлінням юстиції Закарпатської області. Це зокрема:
     Закарпатське угорське мовне науково товариство
     Закарпатське циганське товариство " Романі Яг " ( " Циганська ватра ")
     Товариство циган Закарпаття "Рома"
     Закарпатське обласне єврейське національне - культурне товариство
     Товариство угорської інтелігенції Закарпаття
     Товариство угорської культури ( КМКС )
     Соціальне - культурне товариство румун Закарпаття ім. Кожбука
     Обласна культурно - освітня організація " Матіца словенска "
     Обласне обласне товариство німців " Відродження "
     Закарпатське товариство російської культури " Руський дом "
     Спілка угорських бібліотекарів
     Товариство польської культури
     Слов'янський собор "Русская община" Закарпаття
     Форум угорських організацій Закарпаття
     Закарпатське обласне товариство циган "Амаро дром" ( " Наша дорога " )
     Закарпатське молодіжне товариство циган "Амаро дром терненгеро" ("Наша дорога молодіжна")
     Закарпатське угорське педагогічне товариство
     Закарпатська угорська асоціація скаутів
     Закарпатське угорське товариство працівників охорони здоров'я
     Товариство вірменської культури Закарпаття "Арарат"
     Товариство словаків Закарпаття їм. Людовіка Штура
     Закарпатське обласне "Общество подкарпатских Русинов"
     Культурне товариство циган Закарпаття "Ром Сон" ("Я циган")
     Спілка угорських підприємців Закарпаття
     "Общество карпатських Русинов"
     Русинське культурно освітнє товариство
     Закарпатська асоціація ромських громадських організацій "Єдність"
     Спілка угорських журналістів
     Закарпатська угорська спілка "Ґазда"
     Фонд угорського музичного, духовно - культурного відродження та прикладного мистецтва "Кредо"
     Товариство музичної культури циган Закарпаття "Лаутарі" ("Музикант")
     Культурне товариство по захисту угорських румун Закарпаття "Унг ремен"
     Закарпатське угорське мовне товариство молодих студентів та дослідників
     Соціально - культурне товариство румун Закарпаття ім. Іоан де Лапша
     Закарпатська асоціація угорських підприємців
     Закарпатське обласне культурно-просвітницьке товариство ромських жінок "Молоді жінки на новій дорозі"
     Закарпатське відділення всеукраїнської організації "Руський рух України"
     Закарпатське обласне культурне товариство білорусів "Сябри"
     Закарпатське обласне культурно - просвітнє товариство словацьких жінок "Довіра"
     Даний список подається для розуміння загальної картини щодо національно-культурних товариств. Слід зазначити, що протягом останнього часу продовжує спостерігатися існування конфліктного потенціалу між представниками угорських, циганських, русинських національно-культурних товариств та організаціями правого українського спрямування.
     Закарпаття є не тільки багатонаціональним регіоном , але і багатоконфесійним.
     Національність
     Конфесійнійсть
     Українці, росіяни
     Православна
     Греко - католицька
     Римо - католицька
     Угорці
     Римо - католицька
     Кальвіністська Протестантська
     Румуни
     Православна
     Німці
     Римо - католицька
     Кальвіністська Протестантська
     Словаки
     Римо - католицька
     Підготовлено Андрієм Вишняком, "Центр громадських ініціатив"
      м. Перечин
     Огляд загальної ситуація в етнонаціональній сфері в Івано-франківській
      області
      Галичина без перебільшення вважається упродовж кількох останніх
      століть міжнаціональною територією, своєрідним котлом на перетині України
      та Східної Європи. Очевидно, саме тому тут сформувався толерантний тип стосунків
      між представниками різних національностей. Щоправда, численні війни і перехід
      Галичини під владу різних держав вносили свої корективи в питання національних
      взаємин. Загалом попередні результати всеукраїнського перепису населення в
      Івано-Франківській області засвідчили, що станом на 5 грудня 2001 року на Прикарпатті проживало 1 млн. 409 тис. осіб. Національний склад населення Івано-Франківщини
      в кількісних показниках поки що невизначений. Однак вони, очевидно, не надто
      суттєво відрізняються від даних перепису 1989 року. 1989-го року на Івано-Франківщині
      проживало 1 млн. 427 тис. осіб. З них в області мешкало - українців 1342,
      9 тис, що складає 95% від загальної кількості населення
     Області - росіян - 57 тис, що складає 4% від загальної кількості населення області - білорусів - 3 тис. 257, що складає 0, 2% від загальної кількості населення області - поляків - 3 405, що складає 0, 2% від загальної кількості населення області - євреїв - 1 тис. 998, що складає 0, 1% від загальної кількості населення області
     В місті Івано-Франківську ситуація спостерігалася дещо інша:
     - українці - 81, 5%
     - росіяни - 15, 6%
     - білоруси - 0,8%
     - євреї -- 0,6%
     - поляки - 0,5%.
     Загалом фахівці з обласного управління статистики стверджують, що на Прикарпатті представлено близько сімдесяти різних національностей. На сьогоднішній день представники місцевої влади, політичних партій та громадських організацій оцінюють міжнаціональні стосунки на Прикарпатті як позитивні. Однак на Івано-Франківщині ще трапляються випадки упередженого ставлення до представників певних національностей та провокування міжнаціональної ворожнечі. Кілька тижнів тому з Івано-Франківська правоохоронці силою вивезли за межі регіону (ромів) циган, що розкинули табір на околиці міста. Таким чином міліціонери виконували завдання мерії обласного центру Прикарпаття з ліквідації бродяжництва та виявлення осіб без визначеного місця проживання. Події розгорталися наступним чином: ромів (циган) з табору, що розташувався в передмісті Івано-Франківська, працівники міського управління внутрішніх справ завантажили до мікроавтобусів. З0 представників ромської національності залізницею, під охороною, було відправлено на Закарпаття, в місто Рахів. Керівництво Івано-Франківської мерії та міського УВС такий захід пояснювали тим, що цигани буцімто порушують громадський порядок. Хоч так і не вдалося з'ясувати, яким чином роми це роблять. Варто також зауважити, що такі операції правоохоронці в Івано-Франківську проводять вже не вперше, однак особливо їх не афішують. Представники Народного Руху України в Івано-Франківській міській раді рішуче засудили такі дії місцевих правоохоронців, заявивши, що таким чином гостро порушуються права людини, гарантовані всім громадянам держави конституцією. Водночас депутати фракції "Наша Україна" в міській раді заявили, що права людини не мають національності, вони однакові для всіх громадян держави, і це повинна усвідомити також і місцева влада. Симптоматично, що саме в дні депортації ромів (циган) з Івано-Франківська в місті відбувався семінар у межах Спільної програми Європейської комісії та Ради Європи, на якому розглядалися проблеми щодо дотримання прав та свобод людини в Україні. Однак роми (цигани), як і передбачалося, повернулися до обласного центру Прикарпаття знову. І зараз невідомо, що їх очікує в майбутньому - чергова депортація чи ще якісь нові силові дії з боку місцевої влади. Інша ситуація, яка врешті отримала виразний відтінок міжнаціонального протистояння, була спровокована напередодні виборів до Верховної Ради України. Депутати Івано-Франківської міської ради розглянули питання щодо визнання вояків Української дивізії "Галичина" учасниками бойових дій за свободу й незалежність України з наданням відповідних пільг та допомог. Реакція на це рішення була доволі неоднозначною. Відповіддю на рішення Івано-Франківської міської ради стало оприлюднення відразу заяв на місцевому рівні. У першій з них колишні вояки дивізії "Галичина" висловили вдячність за визнання і додали до заяви невелику довідку, в якій зазначено, що визнанню підлягають 24 ветерани дивізії. Практично всі вони інваліди війни або ж стали інвалідами в результаті перебування в концтаборах. Інша ж заява мала назву "Прєкратіть рєабілітацію фашистскіх формірованій СС" і належала російській громаді міста Івано-Франківська. Принаймні так було підписано цей документ. У заяві наголошувалось, що Івано-Франківська міська рада, визнавши учасниками бойових дій ветеранів Української дивізії "Галичина", вчинила блюзнірський акт щодо вояків радянської армії та жертв нацизму. Неоднозначно вказувалось, що в дивізії воювали українці з Галичини і відповідно вони є прибічниками нацистів. Російська громада Івано-Франківська звернулася також до державного керівництва України з вимогою негайно скасувати рішення міськради. Це неприйняте рішення міської ради напередодні парламентських виборів спровокувало різку заяву з боку Росії, спроба надання воякам дивізії "Галичина" статусу ветеранів з політичної сфери перейшла в національну. Ряд громадських організацій Івано-Франківщини виступили із зверненнями, в яких недвозначно вказувалось, що в повоєнні роки галичан розстрілювали та вивозили до Сибіру в основному представники російської національності. Вони прийшли на Західну Україну як завойовники. Водночас політичні аналітики наголошували на штучності перенесення акцентів на національну належність ветеранів, що воювали в різних арміях. Конфлікт врешті вдалося пригасити, однак ні для кого не є таємницею, що він далеко не вичерпаний. Принагідно варто зауважити, що колишні вояки Української дивізії "Галичина" та частина бійців радянської армії вже неодноразово виступали ініціаторами та послідовно втілювали в життя процес примирення між вояками, які брали участь у Другій світовій війні, виступаючи на боці різних армій. Не лише політичні аналітики, але й державне керівництво визнавало й визнає, що саме колишні вояки "Галичини" найпослідовніше упродовж останнього десятиліття виступають за порозуміння між колишніми ворогами, за ведення діалогу на європейському цивілізованому рівні. Однак їхні зусилля поки що залишаються значною мірою марними. Оскільки в державі є сили, які заклопотані розпалюванням протистояння між ветеранами, використовуючи в цьому також і національний фактор.
     Загалом же Івано-Франківщина залишається стабільним регіоном щодо побудови громадянського суспільства і налагодження міжнаціональних стосунків. Національні меншини не відчувають мовних проблем як на побутовому, так і на офіційному рівні. Окремою темою, однак, залишається висвітлення життя і ставлення до українців представників інших національностей в місцевих ЗМІ, а також окремі заяви з боку представників владних структур.
     Підготовлено Іваном Костюком, незалежний журналіст
     Огляд загальної ситуація в етнонаціональній сфері в Львівській
      області
     В силу свого географічного розташування Львівська область є доволі
      полінаціональною. Історичні реалії, котрі торкаються ідеї "переселення
      народів", хоч і не зачепили безпосередньо західного регіону, проте опосередковано відчутно вплинули на сьогоднішню етнічну гетерогенність галицької столиці.
      Нижче ми детально розглянемо співвідношення етносів на цій території, але
      насамперед слід зробити одне застереження. Попри етнічну відмінність, в кожній
      нації існують субкультури, що виділяються дослідниками в окремі підвиди великої
      національної сім'ї. І переміщення цих підвидів (чи субкультур) в рамках
      держави так само суттєво впливає на загальну картину етнонаціональних відносин,
      як і присутність історично притаманної, проте чужорідної для титульної нації "національної меншини". В Галичині такими підвидами є лемки та бойки
      (різновиди гуцульських українців), а також русини, що багатьма дослідниками
      виводяться в ранг окремої нації (Хоча це твердження є доволі спірним і може викликати різні трактування. Окрема група дослідників вважає русина представником
      закарпатської групи українського етносу). Так от, власне в цій сфері (що також
      торкається питання національних меншин і тому, безсумнівно, є максимально
      важливою для дослідження динаміки та толерантності співіснування в рамках поліетнічного суспільства) сьогодні ми маємо повну інформаційну "діру",
      за окремими випадками. Відомо, що внаслідок операції "Вісла" (1945-46
      рр.) близько 50 тис. (за деякими оцінками - до 1000 тис.) лемків та бойків
      були переміщені з території Польщі в УРСР, як правило - в східні регіони.
      Проте більшість з них "підтягнулася" зі Сходу України поближче до
      батьківщини і, не змігши подолати кордон, осіла у Львові. За різними оцінками,
      етнічних лемків та бойків у Львові сьогодні є близько 30 тис. (Подані дані
      є неофіційною візією товариства "Лемківщина",
     формальна ж кількість є суттєво нижчою (за часів СРСР через політичні переслідування рівень самоідентифікації громадян з лемками та бойками різко знизився), і становить в різних варіантах в середньому 2-3 тис.чол.). Така кількість осіб не може не впливати на етнонацінальну ситуацію в регіоні, більше того, така ситуація має суттєвий вплив на формування політичної культури регіону. На жаль, вищеназвані субкультури українського етносу все ще залишаються поза увагою соціальних дослідників, залишаючи невивченим величезний шмат і сторичних взаємовідносин та наслідків, до яких вони сьогодні призвели (Нам не вдалося знайти жодного конкретного (статистичного) джерела з питань внутріетнічного співвідношення русинів, лемків, бойків тощо, тому точні цифри не можуть бути наведені). Тому ми змушені опустити цей важливий елемент полінаціонального суспільства, перейшовши одразу до співвідношення різних етносів в рамках Львівського регіону.
     У Львівській області проживає близько 2, 5 млн. громадян, що становить майже 5% сукупної кількості громадян України. До 1939 р. (захоплення Львова радянською армією) у Львові проживали євреї, поляки, німці, вірмени, болгари, проте росіян майже не було. Внаслідок політики інтернаціоналізму та заохочення до переміщення, а також через примусові скерування, призначення тощо з 1939 року до сьогодні ситуація докорінно змінилася (див. Діаграму 1). Російська національна меншина стала найчисельнішою, ввібравши в себе зрусифікованих представників інших національностей, в т.ч. українців. Станом на 1999 р. росіянами себе вважали 195 тис. 116 чоловік в області, що становить 7, 2% всіх жителів. Наступна за чисельністю громада - польська, що налічує 26 тис. 876 чол., або 1, 0% всіх мешканців області. Слідом йдуть єврейська громада - 14 240 (0, 5%), білоруська: 10 тис. 787 чол. (0, 4%), а також татари, вірмени, азербайджанці, німці та роми, сукупно складаючи 0, 18% мешканців області.
     Проте, як відомо, активність та впливовість громади рідко коли вимірюється простим порівнянням кількісного складу. Саме тому нижче наводимо громадські організації національних менших області, які основним своїм завданням ставлятьвідстоювання інтересів цієї меншини не лише на соціальному, а й на політичному рівні.
     Всеукраїнські ГО
     Федерація польських організацій в Україні
     Конфедерація національних товариств західних областей України
     Регіональні ГО
     Росіяни - Російський культурний центр ім. О. С. Пушкіна
     Поляки - Товариство польської культури
     Білоруси - Національно-культурне товариство ім. Ф. Скорини "Бєлая Русь"
     Вірмени - Товариство вірменської культури "Ахпюр"
     Грузини - Центр грузинської культури "Багратуні"
     Євреї - Товариство єврейської культури ім. Ш. Алейхема
     Литовці - Литовське товариство "Медейна "
     Німці - Обласне товариство "Дойчес Гайм"
     Татари, болгари - Татаро-болгарське товариство "Туган Іл"
     Окрім того, громадська активність національних меншин проявляється у видавничій діяльності, що в області існує у громад:
     Білоруси - "Галіцкая рунь: незалежна газета". Виходить неперіодично.
     Євреї - "Шофар". Виходить щомісяця.
     Німці - "Свобода та відродження"
     Поляки - "Газета Львівська". Виходить неперіодично.
     Росіяни - "Совесть". Виходить неперіодично.
     "Новий День". Виходить неперіодично.
     Угорці - "Ерекшейг". Виходить неперіодично.
     Тобто, всі великі та більшість дрібних національних меншин Львівщини мають можливість поширювати свої національно-культурні цінності в друкованому вигляді. Подібна ситуація існує в сфері освіти: із 1 тис. 427-ми навчальних закладів області російською мовою ведуться заняття в п'ятьох школах, іншими мовами - в трьох (дві польські та одна англійська). Двома і більше мовами у Львові викладається у 24-ох навчальних закладах. 8 304 учні мають можливість слухати шкільні заняття російською мовою, а 974 - польською.
     Як показують вищенаведені цифри, ситуація із реалізацією національними меншинами свого право на вільний розвиток на Львівщині є, хоча й далекою від ідеалу, проте досить таки непоганою. Тому заяви щодо ущемлення прав представників національних менших у Львівській області гублять правдоподібність, і можуть пояснюватися виключно політичними мотивами.
     Етнічний склад населення Одеської області
     Від самого початку свого існування (тобто з 1794 р.) Одеса була
      поліетнічним містом. "Сюди стікалися опальні запорожці та християни-розкольники,
      збіглі кріпосні селяни та ремісники, що тікали від голоду, утиснень поміщиків, переслідувань ортодоксальної церкви, сюди тікали від турецького гніту болгари
      та греки, албанці та вірмени.1". Звичайно, сьогодні ситуація в Одесі
      та в області помітно відрізняється від тієї, що була в часи, про які йшлося
      вище. Загальна чисельність населення Одеської області становить - 2 586 564
      осіб. Етнічний склад місцевого населення можна уявити таким чином:
     українці: загальна кількість - 1 422 501 осіб, що складає 55.2 % від усього
      населення;
     росіяни: загальна кількість - 715 250 осіб, що складає 27.5 % від усього населення; білоруси: загальна кількість - 20 308 осіб, що складає 0.8 % від усього населення; молдавани: загальна кількість - 14 801 осіб, що складає 5.6 % від усього населення; вірмени: загальна кількість - 6 122 осіб, що складає 0.22 % від усього населення;
     татари: загальна кількість - 3 810 осіб, що складає 0.15 % від усього населення;
     євреї: загальна кількість - 43 064 осіб, що складає 2.8 % від усього населення;
     гагаузи: загальна кількість - 27 494 осіб, що складає 1.0 % від усього населення;
     татари кримські: загальна кількість - 132 осіб, що складає 0.004 % від усього населення; роми (цигани): загальна кількість - 3 9592 осіб, що складає 0.152 % від усього населення; албанці: загальна кількість - 1 795 осіб, що складає 0.06 % від усього населення;
     болгари: загальна кількість - 165 054 осіб, що складає 6.3 % від усього населення;
     німці: загальна кількість - 3 854 осіб, що складає 0.17 % від усього населення;
     поляки: загальна кількість - 5 472 осіб, що складає 0.2 % від усього населення;
     грузини: загальна кількість - 1 602 осіб, що складає 0.02 % від усього населення; азербайджанці: загальна кількість - 2 596 осіб, що складає 0.1 % від усього населення; казахи: загальна кількість - 678 осіб, що складає 0.02 % від усього населення;
     корейці: загальна кількість - 901 осіб, що складає 0.03 % від усього населення;
     чехи: загальна кількість - 617 осіб, що складає 0.02 % від усього населення;
     греки: загальна кількість - 1 580 осіб, що складає 0.07 % від усього населення;
     інші: загальна кількість - 20 099 осіб, що складає 0.75 % від усього населення.
     По Одесі:
     Все населення - 1 005 637 осіб.
     Українці: 53 248 осіб, що складає 49.7 % від загальної кількості населення;
     росіяни: 435 876 осіб, що складає 40.1 % від загальної кількості населення;
     білоруси: 10 756 осіб, що складає 1.15 % від загальної кількості населення;
     молдавани: 11 184 осіб, що складає 1.09 % від загальної кількості населення;
     вірмени: 4 312 осіб, що складає 0.38 % від загальної кількості населення;
     татари: 2 179 осіб, що складає 0.19 % від загальної кількості населення;
     євреї: 40 144 осіб, що складає 3.61 % від загальної кількості населення;
     гагаузи: 1362 осіб. що складає 0.12 % від загальної кількості населення; татари
     кримські: 68 осіб, що складає 0.006 % від загальної кількості населення;
     цигани: 791 осіб, що складає 0.07 % від загальної кількості населення;
     албанці: 74 осіб, що складає 0.005 % від загальної кількості населення;
     болгари: 16 652 осіб, що складає 1.59 % від загальної кількості населення;
     німці: 713 осіб, що складає 0.64 % від загальної кількості населення;
     поляки:3 644 осіб, що складає 0.33 % від загальної кількості населення;
     грузини: 1 496 осіб, що складає 0.15 % від загальної кількості населення;
     азербайджанці: 2 474 осіб, що складає 0.05 % від загальної кількості населення;
     казахи: 227 осіб, що складає 0.015 % від загальної кількості населення;
     корейці: 452 осіб, що складає 0.04 % від загальної кількості населення;
     литовці: 196 осіб, що складає 0.014 % від загальної кількості населення;
     чехи: 1 425 осіб, що складає 0.099 % від загальної кількості населення;
     греки: 573 осіб, що складає 0.055 % від загальної кількості населення;
     інші: 10 291 осіб, що складає 1.1 % від загальної кількості населення.
     Інтереси різних етнічних груп представляють такі етнокультурні (етнополітичні)
      структури, зареєстровані на обласному рівні ( на 1996 рік).
     1. Центр української культури "Україна"
     72. Центр болгарської культури
     3. Фонд болгарської культури
     4. Одеське болгарське дружество
     5. Одеське обласне німецьке національне культурне товариство "Віденбург"
     6. Одеське грузинське національно-культурне товариство "Сакартвело"
     7. Одеське обласне осетинське земляцтво "Алан"
     8. Корейське культурне товариство
     9. Обласний азербайджанський громадсько-культурний центр "Достлуг"
     10. Асоціація національно-культурних об'єднань Одеської області
     11. Одеська обласна організація Української Національної Асамблеї (знята з
     реєстрації)
     12. Одеська обласна організація конгресу українських націоналістів
     13. Одеське обласне дагестанська земляцтво "Дагестан"
     14. Одеська обласна національно-культурна молдавська (румунська) асоціація
     "Лучаферул"
     15. Українське чорноморське Подунай-Гуляйпільське козацтво
     16. Одеське чеченське земляцтво "Вайнах"
     17. Одеське чеське національно-культурне товариство "Чеська бесіда"
     18. Одеське крайове товариство "Південна громада"
     19. Обласна община греків "Відродження"
     20. Асоціація болгарських культурних товариств
     21. Обласна організація конгресу української інтелігенції
     - В місті Одеса
     1. Одеське товариство єврейської культури
     2. Російське товариство ім.. святого праведного Іоанна Кронштадського
     3. Українське мовно-культурне товариство "Лелека"
     4. Одеське міське товариство "Південна громада"
     5. Центр російської культури ім. Святого князя Володимира
     6. Одеське товариство вірменської культури
     7. Російське культурне товариство "Русь"
     8. Одеське ім. А.Міцкевича відділення спілки поляків України
     9. Вільне козацтво "Гайдамацька сотня"
     10. Єврейська громадська організація "Вісімнадцять"
     11. Одеський центр греківської культури "Еллада"
     12. Товариство по вивченню іудаїзму "Од іошіва "
     13. Міське відділення товариства "Південна громада"
     14. Товариство в'єтнамської культури "В'єтнам"
     15. Товариство української культури "Солідарність"
     16. Кочубеєвський Кош Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського
      козацтва
     17. Одеська єврейська культурна асоціація "Спортивний клуб Маккабі"
     18. Одеське корейське товариство
     19. Одеське міське німецьке національно-культурне товариство "Едельвейс"
     20. Одеський національно-культурний центр "Войнах"
     21. Одеська міська організація КУІ
     22. Одеська єврейська культурно-обрядова фірма "Мигдаль - Ор"
     23. Фонд грецької культури
     24. Громада козаків Одеси
     25. Центр ізраїльського фонда просвіти та культури в діаспорі (в теперішній
      час діє афганська община - см. Публікацію "Біженці - вони також трішечки
      наші" - в газеті "Одесские Вести" від 07.06.2002, рубрика
      "Гаряча лінія")
     м. Ізмаїл
     1. Ізмаїльське міське товариство німців "Баварія" (зараз - 2002 р. - існує і в
     Одесі прим. О.Г.)
     2. Відділення товариства бессарабських болгар ім. . Кирила і Мефодія
     3. Фонд гагаузької культури
     4. Обласний християнсько-демократичний альянс молдаван
     5. Асоціація циган
     м. Іллічівськ
      Міське національно-культурне товариство "Дойчес-ек"
     Ананьївський р-н
      Ананьївська казацька паланка
     Болградський р-н
     1. Товариство бессарабських болгар ім.. Кирила і Мефодія
     2. Болгарський культурний центр Олександра Теодорова-Балана
     3. Албанське культурно-просвітницьке товариство "Відродження"
     Кодимський р-н
     Первинна організація українського товариства єврейської культури ім. Нота
      Лур'є
     Джерела інформації:
     "Етнічна карта півдня України (соціокультурні та етнополітичні аспекти). Одеська область.", вип..1, Українська академія держ. управління при президенті України, одеська філія., Одеса, 1996.
     Cкладено Оленою Гловацькою, Одеса.
     


Автор: Станислав Власенко прочтений: 1566 оценки: 4.2 от 5
© Свидетельство о публикации № 224
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика