Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Не верь, не бойся, не плати. ©

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Оксана багато подорожує. І ніколи не перестане вірити в свою країну. Свято вірити – Олег Воодарський
Автор: Вячек      Дата: 10.03.2019 09:31
Встало сонце над криницею, Йде гуцулочка з дійницею. Вона йде та й усміхається, Ще й на гори задивляється.

     Встало сонце над криницею,
     Йде гуцулочка з дійницею.
     Вона йде та й усміхається,
     Ще й на гори задивляється.
     Вдалині за верховиною
     Лине пісня полониною,
     В темних зворах розливається.
     Йде дівчина, усміхається.
     Скрилось сонечко за хмарою,
     А коханий із отарою.
     Він дівчину дожидається,
     Вона йде та й усміхається.
     В серці радість грає хвилею,
     В гори йде дівча щасливою,
     Низько трави нахиляються,
     Йде дівчина, усміхається.
     Полонина стріла квітами,
     Голосистими трембітами,
     А легіні задивляються,
     Вона йде та й усміхається.
     Подоїла – і з дійницею
     Сіла з милим під ялицею,
     Мов голубки, обнімаються,
     І од щастя усміхаються.
     «Гуцулочка», вірші: Микола Бакай
     Оксана Сусяк. Націоналіст. Уособлення найстрашнішого жахіття ватно-амебних залишків совкової дресури. За плечима в неї Майдан. КУН. Гуцулка. Щира. Українська. В неї абсолютно відсутнє відчуття того, що існує «не жіноча робота». Вона уважно спостерігає за співрозмовником і своїми усміхненими очами здатна роздивитися за мерехтливим мереживом слів суть свого візаві.
     Йдучи на Майдан, Українці усвідомлювали і наслідки і ризики цього ВЧИНКУ. Пройшло 5 років, і ми зрозуміли, що потвора, котра нищить нашу Батьківщину є гідрою, і тоді, ціною життів небесної сотні та крові багатьох патріотів, ми знищили лише одну з її голів, на місці якої одразу виросли ще більш люті голови. Тоді ми не дісталися до серця потвори…
     Та все ж тоді Нація почала прокидатися, згадувати свою генетику, своє минуле. А роки війни нагадали тим, хто вміє думати, про те, як наша байдужість в минулому паплюжить наше майбутнє. І яка страшна ціна в тієї байдужості.
     В будь-якому куточку готелю «Цікавої садиби» ти обов’язково натрапиш на щось, зроблене тендітними ручками господині. Це можуть бути самотужки оброблені дошки чи яскраві ковдри, витончені букети чи викладені із річкових каменів мозаїчні панно…
     В день зйомок програми на вулиці був сильний мороз, а у вітальні цього гостинного дому було по-домашньому затишно. Зйомки «Сповіді» промайнули, наче мить. Спілкуючись, навіть на сторонні теми, я гостро відчував український дух. Мила та усміхнена, ця господиня нікому не дозволить зазіхнути на те, у що вона вірить. При цьому вона захоплюється музикою та мистецтвом, серед її друзів та знайомих багато творчих людей.
     Оксана багато подорожує. І ніколи не перестане вірити в свою країну. Свято вірити. Такі люди йдуть на грозу впевнено та спокійно. Не вміють інакше. Живуть тут і зараз. Та в душі у них Україна. Справжня Україна. Квітуча. Сповнена радісним дитячим сміхом, щасливими обличчями матерів, гордими посмішками батьків. Такі, як вона, не опустять руки, не схилять голову перед несправедливістю. Такі, як Оксана, живуть гідно. Посміхаючись кожному дню і радіючи любові Бога. Вона, сама того не усвідомлюючи, подарувала мені неймовірно миле та ніжне звертання до Бога: «Госпідко». І в ньому є щось таке по-дитячому щире та сонячне.
     Оксана беззастережно любить свою країну. Бог і Україна. Дивлячись на те, що відбувається в країні, відчуває постійний біль і категорично не допускає в своєму оточенні людей, котрі приторговують принципами свого народу.
     Очі сяють по-українськи чесно і гордо, в них відлуння непохитної величі Карпатських гір… Очі нащадка Довбуша і опришків… Непокірні, вільні.
     Падав сніг, ми йшли затишними вуличками Верховини… На центральній площі мерехтіла вогниками новорічна ялинка, люди співали та танцювали. Сніжинки падали на обличчя. Мокрі та холодні. А на душі було тепло та затишно завдяки цьому знайомству.
     Можливо саме через контраст із такою щирістю і відданістю із болем у серці згадував байдужу та метушливу столицю. Часто згадую слова Анни Щасної (Гарус): «Якщо для тебе Україна понад усе, ти мій друг, мій рідний українець.»
     Ми є ті, для кого українська земля – це святе. Там, на фронті, для наших воїнів вона також є – Матінка-Україна! Ми живі. Ми не самі. Обов’язково настане завтра! Госпідко, бережи нашу неньку!
     Авторська програма Олега Володарського «Сповідь». Герой програми Оксана Сусяк
     https://youtu.be/hmhr4-VpTGM
     


Автор: Вячек прочтений: 93 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 25854
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика