Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Главное чудо - то, что мы живем. © Сергей Капица

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Отець Федір — яскравий приклад Воїна-священика. Бойового, потужного, зі сталевим стрижнем всередині — Олег Володарський
Автор: Вячек      Дата: 07.05.2019 20:45
Історія українського військового духовенства — окрема тема, яка потребує детального та глибокого дослідження. Однак поряд з офіцерами слід хоча б коротко згадати про польових православних священиків, які боролися та героїчно вмирали у складі частин Армії

     Військові священики Армії Української Народної Республіки
     Історія українського військового духовенства — окрема тема, яка потребує детального та глибокого дослідження. Однак поряд з офіцерами слід хоча б коротко згадати про польових православних священиків, які боролися та героїчно вмирали у складі частин Армії УНР.
     Першим українським військовим ієреєм був 31-літній отець Микола Маринич, який 17 квітня 1917 р. став членом Військового клубу ім. П. Полуботка. Як представник клубу, отець М. Маринич брав участь у формуванні 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького та одразу став його полковим священиком.
     У липні 1917 р. до військ Центральної Ради вступив 43-річний отець Павло Пащевський, що до того служив у с. Жолоби Ямпільського повіту Подільської губернії. Його було призначено полковим священиком другої військової частини Центральної Ради — 1-го Українського запасного полку (згодом — полк ім. П. Дорошенка).
     Після проголошення III Універсалу та початку формування Армії УНР виникла потреба у створенні головної управи військового духовенства. Очолив її піонер українського військового душпастирства отець Микола Маринич. Наприкінці 1917 — на початку 1918 р. лави духовенства Армії УНР поповнилися ще кількома особами, серед яких найбільш відомі священики Антоній Матеюк, Анатолій Волкович (панотець Окремої Запорізької дивізії), Микола Кукулевський (2-го Запорізького полку), Михалевич (3-го Гайдамацького полку).
     Коли до влади прийшов гетьман П. П. Скоропадський, справу українського військового душпастирства було занедбано. Зважаючи на те, що Армія Української Держави мала невеликі старшинські кадри, потреба у військових священиках, на думку Військового міністерства, майже відпала. Фактично панотці залишалися тільки в українських національних частинах: Окремій Запорізькій дивізії, Інструкторській школі старшин та новосформованому Чорноморському коші. Серед військових священиків цих частин особливо слід відзначити отців Миколу Маринича, Анатолія Волковича (обидва — в Окремій Запорізькій дивізії), Павла Пащевського (у Чорноморському коші) та Юрія Жевченка (Інструкторська школа старшин). Останній, щоправда, недовго служив в українському війську: в 1920 роки він став полтавським архієпископом УАПЦ і незабаром був страчений радянськими каральними органами.
     Зауважмо, що далеко не всі старшини кадрових частин поділяли думку Військового міністерства Української Держави. В архіві зберігся рапорт одного зі старшин 4-го Сердюцького пішого полку (ймовірно, сотника Архипа Кмети) на ім’я його високопреосвященства митрополита Київського і Галицького Антонія такого змісту: «В районі росташування 4-го Сердюцького полку (в Прозорівській башні) знаходиться церква, Паном-Отцем якої лічиться о. Ціхановський. Позаяк у кожному полку, згідно військового статуту, повинна бути своя полкова церква, я звертаюсь до Вас з ласкавим проханням чи не представиться можливим передати вищезгадану церкву в розпорядження Командира 4-го Сердюцького полку, причому бажано було б, щоб Панотець зостався її настоятелем… Церква знаходиться в казармах полку. Адміністративне управління її належить до причту, завдяки чому у місце росташування полку приходять громадяне полку зовсім невідомі, що при сучасному моменту з’являється дуже небажаним»
     За матеріалами https://history.wikireading.ru/367010
     Військовий священик Федір Мороз. Настоятель Церкви Різдва Пресвятої Богородиці міста Калуш на Івано-Франківщині. Священник-воїн. Чи може таке бути? Канонічно — не готовий відповісти. Не вистачає базових богословських та теологічних знань для того, щоб дати відповідь на це запитання.
     Я чітко усвідомив інше — там, за гранню війни, біля лінії розмежування життя та смерті, священик, котрий присвятив себе Богу, прикладає надзусилля для того, щоб його допомога нашим воїнам залишалася лише духовною, щоб не взяти до рук зброю і не стати пліч-о-пліч із бойовими побратимами.
     Твій автомат — хрест, бронежилет — 90-й псалом, а молитва Богородиці замінює шолом… Хто не дивився уважно в очі цим хлопцям, не зможе усвідомити, як їм важко. Вони хлопчики… чоловіки… сини… батьки…
     І саме отець Федір — яскравий приклад Воїна-священика. Бойового, потужного, зі сталевим стрижнем всередині. Він поспішав. Був чимось схвильований. В церквах і храмах — це гідні діти Христа, а в повсякденному житті — такі ж діти, як і усі ми. І так само із веселою посмішкою прагнуть жити і любити цей світ.
     Показові страждання блідої братії, котра пропагує православ’я головного мозку під куполами мокшанської хатинки на кремлівських лапах, вщент розбилися об посмішку усміхненого монаха Манявського монастиря – Феогноста Бодоряка. Саме через призму його служіння Господу побачив для себе посмішку Бога. Доброго і милосердного Бога, котрий страждав, аби ми пізнали любов. І в котре здригнувся від того криводзеркального відображення Господа, котрий любить нас лише за наші страждання і котрому б’ють чолобитні під зводами кремлівської церкви.
     І знову приємне здивування. Якби я зустрів цього чоловіка в воєнній чи спортивній формі, я б нізащо не впізнав в ньому священика. Він — воїн. Воїн світла. Суворий. Вимогливий. Стриманий. Виявилося, що в нас багато спільних знайомих. Отець Федір серйозно та принципово займається допомогою воїнам АТО. Він поспішав. Але коли ми розпочали «Сповідь», замислився і зупинився.
     У нього батько священик. Для західної України династія священників — це не дивина. Тут надзвичайно сильний генетичний код, надпотужна пам’ять поколінь.
     Починали «Сповідь» зі слова «війна». В ньому щось спалахнуло. Сталь в очах. Переді мною сиділа зовсім інша людина. Воїн. «Я пішов воювати. Мені було складно. Відчув раптом, що не віддав свій борг землі та Нації», — на одному подиху промовив він.
     Так багато побачив і так мало зміг усвідомити. А ще менше зможу передати словами. Адже як розповісти про милосердя і каяття, про боротьбу з гріхами і біль війни, про все те, що переповнює душу цієї людини?!
     Та я все ж поділюся з тобою частинкою свого усвідомлення, жовто-синій. А ти вже сам побачиш все те, що я не зумію передати. Це не про боротьбу з емоціями і людськими пристрастями. Це глибинний біль за Україну!
     Та найясніше я усвідомив для себе інше — якби на фронтовій позиції священик Федір Мороз залишився сам, він би взяв до рук зброю. Якби позаду нього була Україна, а він був сам на сам з ворогом, він би захищав Батьківщину зі зброєю в руках і з Богом в серці. Він би стріляв і молився. І ця молитва промовлялася б з чистим духом і в Господі. Це його суть. Саме тому він пішов на війну.
     Тільки той, хто знає що таке справжня, кровопролитна боротьба з самим собою, звертаючись до бога говорить правду. Не можна, просто неможливо частково, обережно звернутися до віри. Це надскладне випробування душі — піднятися над своєю людської суттю і полинути до Бога… Той, хто це відчув, більше ніколи не повернеться в буденний бруд. Ці люди вищі за соціальні наративи. Вони бачать світ в справедливості Господній.
     І як же кортить, як прагне душа… аби де-небудь в напівтемній квартирі… подивившись на цю «Сповідь», в душі у тебе, жовто-синій, щось надтріснуло, надірвалося… зірвалося в височінь і… замислилося. Ми дійсно щиро любимо цю країну? Чи ми обожнюємо лише напівтемну кухню з каструлями на печі? Ми дійсно готові усвідомити, наскільки складно там, за крок до смерті нашим хлопцям?! Чи завтрашній день народження або пікнік набагато важливіші за ту біду, котра п’ять років тому постукала в наші двері? Чи хтось інший буде гинути під ворожими танками та кулями?! А нас це мине і обов’язково вчасно видадуть зарплату?
     Незабаром всередині нашої Нації почнеться складний діалог на тему істинного патріотизму. Почнеться і вже ніколи не завершиться. Тому що жити поряд з людьми, котрі самі себе вводять в оману і живуть безпринципно стає нестерпним.
     Таким священникам, як Федір Мороз, я б не вклонявся і не розповідав про молитву. Просто міцно, по-чоловічому потиснув би руку. Від усього серця. А помолитися він і сам зможе. Він живе в Господі. Він полишив квапливість та нервування і сам собі зізнався в тому, що якби залишився сам на сам з ворогом, то зі зброєю в руках захищав би Батьківщину… Саме через це усвідомлення сила Молитви цього українця, воїна, священика безмежна.
     Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Федір Мороз
     https://youtu.be/iEtobBMtZwY
     


Автор: Вячек прочтений: 41 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 26918
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика