Як професійний каскадер розвиває нову для України галузь Автор: Олег Баль      Дата: 16.01.2021 17:50      На Сумщині, поблизу Конотопа, розкинулась унікальна ферма, де розводять благородних оленів та ланей. Побачити наживо та навіть погодувати цих дивовижних тварин щовихідних приїжджає чимало туристів.            Та тримають їх тут не тільки для відвідувачів. Частину оленів власник продаватиме подібним до свого хазяйствам, а іншу – випускатиме у дику природу для розведення генофонду. Збудував цю ферму українець Дмитро Русанов. За професією він каскадер і вже 15 років працює закордоном. Надихнувшись тим, як у Європі дбають про популяцію та генетику цих благородних тварин, чоловік вирішив розвивати оленярство і в Україні. Що з цього вийшло – читайте у матеріалі.            Власник оленячої ферми на Сумщині Дмитро Русанов. Професійний каскадер, який робить трюки на конях. Закінчив Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв у Києві. Понад 15 років працює в італійському парку розваг “Movieland park”.            Знаєте, я часто їжджу Європою і бачу, як багато в їхніх лісах або на полях тварин. А в нас, на жаль, через браконьєрство їх дуже мало. На Сумщині, наприклад, олені в природі є, але з цим проблеми. Їх завезли сюди у 1972 році й з того часу кров не мінялась. Це погано, адже якщо один вид між собою постійно схрещується, він стає слабким. Такі олені генетично схильні до захворювань, у них скорочується народжуваність. Тому потрібно постійно “підливати” нову кров.            Взагалі я давно захоплююсь мисливством. Але коли ти кажеш людям, що ти мисливець, вони думають, що це кровожерливий вбивця, який стріляє всіх наліво і направо. Насправді це не так. Можна бути мисливцем і нікого не вбивати. Мисливці та лісники – найперші, хто піклується про тварин.            Більшу частину часу я проводжу в Італії. Я вже 15 років працюю професійним каскадером у парку розваг Movieland park, виконуючи трюки з кіньми. Коли я в черговий раз приїхав додому, я зустрівся з директором нашого конотопського лісгоспу. Ми з ним розговорились, він розказав про проблему з оленями і я запропонував подарувати їм у хазяйство нового, щоб “розмішати кров”.            Тож, коли я почав шукати, де б купити тварину, виявилось, що в Україні таких видів, яких я бачив на європейських фермах, немає. Я знайшов потрібного оленя аж в Угорщині. З доставленням він обійшовся мені близько €5 300. Ми випустили цього самця в господарство і тепер він тут живе, вже має своє потомство.            Але тоді я замислився. Невже тільки мені потрібні ці олені? Я почав цікавитись, як можна зробити фермерське господарство, розводити цих тварин, робити селекції, покращувати їхню генетику. Виявилось, що навіть білоруси, не кажучи вже про європейців, займаються розведенням оленів понад 15 років. А у нас галузь тільки зароджується. Тоді я вирішив стати одним з перших. Я запропонував своєму другу, місцевому фермеру Віктору Галі, вдвох зайнятись цією справою. Він погодився, а рік наша ферма отримала перших оленів.            Зараз ферма налічує трошки більше ніж 200 тварин. Самок благородного оленя десь 100 голів. Самців – 20. Чотири з них дорослі, інші – молодняк, якому 7-8 місяців. Окрім того, в нас близько 80 ланей. Частина тварин завезена з-за кордону, а інша – вже народжена тут. Деяких самок ми купували вже вагітними, а вони нам приводили потомство.            Звичайно, по іменах я всіх своїх тварин не знаю. Тільки самців, бо вони продовжувачі роду і на них велика відповідальність. У нас, наприклад, є англієць Руні. Він приїхав з Великобританії, міста Уоберн. Я назвав його на честь футболіста Вейна Руні. Вони навіть чимось схожі. У нього така кирпата морда і він рудий. За характером Руні у нас боєць. Хоч він і наймолодший, бо йому всього три роки, але найактивніший.            На фермі чотори дорослих самців оленів – Руні, Спартак, Румин та Мирко. Кожен з них має різні “кров’яні” лінії. Відтак, на фермі розводять чотири підвиди благородних оленів.      Наступний – Спартак. Він носить ім’я свого батька родом з Нової Зеландії, який був чемпіоном і родоначальником багатьох хороших оленів у Європі. Є в нас Мирко з Австрії, названий на честь мого товариша, який допомогав з перевозкою тварин. І ще один – просто Румин, бо він з Румунії. Румин в нас найстарший – йому шість років.            Як я їх розрізняю? Дуже просто. Коли ти знаходишся кожен день поряд з оленями, то помічаєш, що всі вони різні. Немає однакових тварин. Знайти спільну мову з ними не складно, якщо знати правильний підхід. Я, наприклад, завжди заходжу у вольєри з їжею – то буханку хліба візьму, то відро буряка наріжу. Підзиваю їх до себе свистом. Коли вони його чують, вже знають, що це я приніс їм їжу. Так вони потрохи звикають. Одні бачать, що я не загроза, починають підходити, за ними підходять інші. Вони вважають, що я один з них.            Знаходиться наша ферма під Конотопом, неподалік села Козацьке. Тут ми взяли в оренду паї, близько 80 гектарів, і розташували свою ферму. Взагалі виявляється в Україні дуже багато пустої землі не придатної для сільського господарства. А от для вирощування таких тварин як олені або лані – вона чудова.            Щоб розуміти, що будувати, я поїздив Європою, подивився, хто як робить, як має виглядати ферма. Повністю зробив план. Схожу я бачив в англійському місті Уоберн. Щось звідти скопіював, щось сам надумав. Сітку, щоб огородити тварин, до слова, теж замовляв у Великобританії. Для оленячих вольєрів потрібна спеціальна огорожа, яка працює за принципом батуту. Якщо олень врізається в неї, він не травмується, бо сітка пружинить і відштовхує його назад.            З будівництвом таких ферм складнощів майже немає, якщо є кошти. Одразу скажу, що це не дешева забава. Я не хочу конкретизувати, але це не один мільйон гривень. Благо, я зробив кар’єру в Італії, заробив там трохи грошей, їх зараз і вкладаю в Україні.            У нас не просто один великий вольєр, де всі тварини живуть, як хочуть, змішуючи свою кров. Ферма – це трошки інше. Тут ми займаємось селекцією. Це теж вольєр, але він розділений на секції. У нас їх 12. Якась розміром у 5 гектар, інша – 10. Між ними є такий собі коридор, так званий розкол. Це пастка, куди заганяють тварин, аби відправити їх в іншу секцію, зробити уколи або подивитись на їхній стан. У кожного оленя на вусі є бірка з номером та чіп, щоб можна було дізнатись його родовідну та всі нюанси.            Селекція – це ціла наука. В Англії є ферма, яка займається цим понад 500 років. Уявіть, декілька поколінь працюють над тим, щоб виводити оленів з особливою генетикою. В Європі це модно. Але я впевнений, що років через 5-7 і в Україні це не буде новиною.            Взагалі, статус або клас оленя визначається за рогами. Саме роги – це ключовий елемент у розведенні. Чим вони більші та масивніші, тим тварина дорожча. Наприклад, один олень може коштувати €1,5 тисячі, а інший – €30 тисяч, бо в нього хороша генетика, яку він передає своїм дітям.            Оленяча ферма функціонує на Сумщині вже рік. За цей час тут почало з’являтись перше потомство.      Як ведеться селекційна робота? Зазвичай, самці живуть окремо. У них інакший раціон, бо вони продовжувачі роду. З самками ми їх селимо тільки у період гону (спарювання) – це вересень і жовтень. До кожного самця, враховуючи його генетику, підбираються самки. У нас на фермі чотири генетичніі лінії: новозеландська, австрійська, угорська, та англійська. У кожного самця свій гарем, який складається з близько 20 самок. На період гону вони закриваються у певному вольєрі, де живуть ці два місяці. Потім їх знову розділяють і чекають на потомство.            Коли я почав цікавитись розведенням оленів, виявилось, що літератури українською чи російською на цю тему взагалі немає. Вся інформація тільки англійською або німецькою. Тож я пильно веду спостереження за цими тваринами, а всі свої напрацювання записую. Має пройти три цикли від спарювання до народження, це десь три роки, а тоді я напишу книгу. Розповім свої секрети, навички, які я здобув за цей час.            До слова, я вже помітив цікаву особливіть, про якумало хто знає. Самка оленя на останніх місяцях вагітності відчуває, хто в неї буде – хлопчик чи дівчинка. Якщо у неї буде хлопчик, то її організм виробляє вдвічі більше молока і воно вдвічі жирніше. Так розпоряджається природа. В цілому, для того, щоб олені нормально розводились, у них має бути якісний корм, хороша генетика і мінімум стресу. Тому їх ніхто не ганяє, за ними не бігають. Все спокійно.            Я навіть не очікував, але ферма приваблює багато туристів. Відвідувачі, звичайно, за огорожу зайти не можуть, але у нас є велика комірка, через яку можна погодувати тварин. Я завжди залишаю поряд пару відер з кормами, щоб люди могли підійти та пригостити оленів.            Їдуть до нас з усієї України. Здебільшого, звичайно, це Сумська область, але і кияни приїздять, і гості з Західної України. У суботу та неділю збирається до 100-150 людей. На жаль, найближчий готель, де вони можуть зупинитись – у Конотопі. Поряд нічого немає. Тому я замислююсь вже над тим, щоб звести будиночки та розвивати тут туризм.            Власник ферми, Дмитро Русанов, залюбки приймає туристів, які їдуть поспостерігати за благородними тваринами. Вхід на ранчо безкоштовний, а відвідувачі мають змогу ще й покормити оленів.      Вхід до нас безкоштовний – за відвідування ми гроші не беремо. Іноді щось пропонують, але я відмовляюсь. Мені ці кошти не допоможуть (сміється). А дізнаються про нас завдяки інтернету. Якось приїхали дівчата з Сум і зняли передачу, яка за добу набрала 250 тисяч переглядів. Зараз на цьому відео, певне, більше мільйона.            У мене тут є помічники, адже завжди знаходитись на фермі я не можу. Хоча я багато часу тут провожу. Мені цікаво і приємно займатись оленями. Я сам їх доглядаю, сам роблю їм необхідні комплексні уколи та беру кров. Щоб побачити стан тварин, чи не мають вони проблем, їх потрібно трошки турнути, щоб вони побігли. А ти в цей час за ними спостерігаєш – дивишся, як вони біжать, як дихають, як себе поводять.            Щоб доглядати за нашими оленями потрібна всього-на-всього одна людина. Взагалі, одна людина може без проблем справляться навіть з 700 оленями. Ти ж не годуєш кожного окремо, як корів. До нас приїжджає техніка, засипає корма у годівниці і вони їдять чотири-п’ять днів. Все автоматично. Коли корма закінчуються, знову викликається техніка.            Олені дуже не вибагливі. Якщо корова, наприклад, їсть 16 видів трав, то олень – близько 40. А лань ще більше. Вони всеїдні.            На день на одну тварину йде 6 кілограмів корму – це сіно та різні добавки. Наприклад, перебивається зерно і ми даємо їм по 300-400 грам. Взимку холодно, тож треба більше їжі давати, щоб вони гріли організм. Якщо рахувати, то зараз на утримання йде 50-70 тисяч гривень щомісяця. Але так буде місяці чотири, поки ми їх годуємо і запасаємо сіно. А коли піде трава, вони пастимуться і не коштуватимуть майже нічого.            Для чого ці олені взагалі потрібні? Я вже казав, що наші українські ліси пусті. Через браконьєрів зустріти тварину в дикій природі – рідкість. Мені подобається, коли я їду дорогою і бачу, як бігають дикі тварини. Мені це приносить задоволення. А те, що приносить задоволення – потрібно робити. Правильно?            Тож через деякий час ферма матиме надлишок оленів та ланей, і ми випускатимемо їх у природу. Тих тварин, яких я привіз на ферму, випускати не можна. Вони вже адаптовані та напівдомашні. Випускатимемо вже їхніх дітей, з якими ми мало контактуватимемо, і які будуть повністю дикі.            Думаю, наступного року восени можна буде кілька дитяток відпустити. Але, знову ж таки, перед цим маємо підтягнути “хвости”. Бо браконьєри – це біч мисливського господарства.            Також олені йтимуть на продаж. Поки ферма ще не приносить прибуток. Але ми будемо розширятись, у майбутньому триматимемо до тисячі голів благородного оленя. І це будуть кращі самці в Україні.            Купуватимуть такі ж ферми або люди, які захочуть собі в хазяйство цю тварину. Дивіться, продаж землі однозначно колись буде. Хтось стане хазяїном якогось лісочку. Коли людина побачить, що її ліс пустий, вона захоче, щоб там були тварини. Де їх брати? Їх треба везти з-за кордону, розмитнювати, переплачувати за дорогу. А так приїхав до нас на ферму, обрав, купив. Попит і зацікавленість в українців вже є. Наприклад, цього року я вже допоміг побудувати дві ферми та завіз в Україну 350 оленів та 150 ланей.            Люди приїхали до нас, побачили наше господарство і кажуть: “Ми теж таке хочемо”. Я не брав ніяких коштів, просто поділився досвідом, дав поради, контакти, де можна оленів купити, де сітку замовити.            Сьогодні в Україні нараховується вже п’ять оленячих ферм, разом з нашою. Тож, сподіваюсь, що за років 5 ми змінимо ситуацію в Україні. Бо соромно через те, що зі своїми ресурсами, безкраїми полями та лісами ми на останньому місці у цій галузі. Але якщо чекати, поки хтось прийде і щось зробить, нічого не буде. Потрібно діяти самостійно.            Моя мета – щоб Україна продавала оленів закордон. Якщо Європа купить хоча б кілька племінних самців, для мене це буде особиста перемога. Я хочу довести, що ми не гірші та не дурніші у цій справі за європейців. Автор: Олег Баль прочтений: 743 оценки: 0 от 0 © Свидетельство о публикации № 36284  Цена: 1 noo

Ваши комментарии