Независимое аналитическое интернет-издание "Искра" это право на информацию.

Руководить - это значит не мешать хорошим людям работать. © Сергей Капица

На главную страницу

Парольный вход для авторов.

автор: c до

Тіні старого скверу
Автор: Сергій Гайдук      Дата: 14.06.2013 13:17


     Вона стояла самотньо на майданчику, вимощеному старою бруківкою у формі кола, в невеличкому, ще донедавна ошатному скверику столичного середмістя. Кілька років тому їх було тут сім, та згодом непомітно одна за одною вони псувалися і ламалися, або їх викрадали, або вони якимось іншим чином зникали.
     Одну з них забрав огрядний лисуватий чолов’яга років п’ятдесяти, разом, найвірогідніше, зі своїм сином, на якого, неозброєним оком було видно в недалекій перспективі чекали батьківська лисина та зайва вага. Вони приїхали опівночі на пікапі, призначеному для перевезення вантажів, сіявся рясний дощ, перехожих не було, і крадії не з першої спроби, важко хекаючи, вкинули лавку до транспортного засобу і слід за ними прохолов. Мабуть, повезли на власну дачу, щоб тільки їхні дебелі сідниці мостилися на ній.
     Незадовго до цієї крадіжки ще одну посестру лавки безжально потрощили четверо підлітків. Це сталося взимку. Юні вандали запівніч дудлили пиво, то сидячи, то стрибаючи на ній, а коли почали мерзнути, вирішили зігрітися. Щоб розпалити багаття наламали сухого гілля з дерев, що росли у сквері, а далі по-варварськи поламали дерев’яні сидіння і спинку лавки, при цьому хизуючись один перед одним вмінням завдавати ударів, запозичених зі східних єдиноборств. Від неї залишилися лише дві чавунні, вишуканої форми бокові опори, які наступного дня забрав тесля, який працював у майстерні поблизу скверу. Потім він змайстрував нову лавку, використавши металеві боковини, що залишилися, і встановив її біля під’їзду будинку на Троєщині, де мешкав. Як мовиться, дав їй друге життя.
     За півстоліття, що лавка простояла у скверику, відбулося багато цікавих подій. У перші роки, що припали на шістдесяті минулого століття, тут завжди панували велелюддя, гамір і чистота. Мабуть, тому, що сюди приходили переважно представники творчих професій – артисти, художники, літератори, одне слово, інтелектуали, а також вільнодумці, студенти. Вони пили заварну каву, (поряд тоді працювали три кав’ярні), курили, вели розмови на важливі й не дуже важливі теми. Бували дні, коли жодна з лавок не пустувала, інколи навіть багатьом не вистачало місця на них. Поряд стояли схожі на вази для квітів урни, вилиті з чавуну, які кріпилися до кованих ніжок немудрящим механізмом. Коли двірник приїздив забирати сміття, він відводив стопор у бік, який тримав посудину, щоб вона не переверталася, і все, що в ній назбиралося, висипав у кузов мотовізка. Гомін затихав, всі спостерігали за роботою прибиральника та дивувалися простій, і разом з тим геніальній конструкції фіксації урни.
     У ті роки, що в підручниках з історії закарбували хрущовською відлигою, люди говорили сміливіше, вели себе розкутіше, «травили» анекдоти на гострі теми. Особливо вирізнялася молода шлюбна пара студентів консерваторії, завсідників цього культового місця. Їхні, не завжди мирні діалоги, викликали в оточення посмішки. Ну як можна було не реагувати на ось такі фрази. «Ти надто все голосно робиш – співаєш, кашляєш, чхаєш, п’єш каву, розмовляєш… Ти глибоко помиляєшся, коли вважаєш, що таким чином привернеш до себе увагу. Тебе почують і помітять, але окрім матюків у відповідь, розраховувати тобі на щось путнє – зась! Щоб бути почутим, не обов’язково співати крикливо, головне – голос серця, а найголовніше любити мене!», повчала вона. «Як тебе любити після такої злої критики?! Ліпше до себе придивись. Щойно ти їхала за кермом і нас зупинив автоінспектор, попросив пред’явити посвідчення водія і ти, не замислюючись, «здала» мене і директора автошколи Володимира Івановича. Навіщо ти сказала, що не можеш надати документа, бо це подарунок? Твоє почуття гумору я ціную, але ж тепер ми з Володимиром Івановичем маємо проблему доводити, що права ти одержала легально», навзаєм їй дорікав він.
     Або ще один фрагмент їхнього діалогу. «Пішли купувати мені сукню. Тобі зі мною буде там соромно, та не скучно», інтригуючи каже вона. «Навіть і не мрій. Мені вистачило минулого разу. Ледь не згорів від ганьби. Ти виробляєш стільки бурхливої діяльної сили, що можна було б позакривати всі атомні станції країни. Вистачило б твоєї енергії», іронізував він.
     У сквер частенько приходило немолоде подружжя. Люди старшого покоління, вони мешкали в будинку, на першому поверсі якого розташовувалася одна з кав’ярень. Він сценарист фільмів, вона домогосподарка. Дружина майже щоразу висувала йому претензії щодо кепської якості ремонту квартири, повільних темпів будівництва дачі, зволікання з придбанням автомобіля тощо, при цьому висловлювала їх надто гучно. Складалося враження, що вдома їй заборонялося говорити на подібні теми, а на вулиці табу не діяло. На всі закиди, кпини чоловік спокійно повторював одну й ту ж фразу: «Говори тихіше, бо злякаєш Музу, ти її замінити не зможеш і я не закінчу сценарій, а, отже грошей на ремонт, будівництво та купівлю авто в нас не буде». Жінка заспокоювалася, вони допивали каву і поверталися додому.
     Час від часу в сквер навідувалися дисиденти, говорили тихо про демократичну вільну незалежну державу, про права і свободи українців. У тіні дерев ховалися агенти КДБ, підслуховували їхні розмови, фотографували. Якось один із філерів ненароком постраждав, чим і викрив себе. Випадковий відвідувач пив пиво з пляшки і, спорожнивши, викинув її у кущі. Пляшка поцілила агенту в голову, він зойкнув. Довелося викликати швидку допомогу. Винуватець відсидів 15 діб за хуліганство, а інакодумці, не згодні з політикою держави, дорогу в сквер забули. Стосовно таємних спостерігачів, то вони після пригоди стали обережнішими, один з них навіть замаскувався під мотоцикліста і його бачили неодноразово у шоломі.
     Природно, що молоді пари літніми вечорами на лавочках після закінчення кіносеансів та спектаклів продовжували свої побачення. Тут вони освідчувалися у коханні, пристрасно цілувалися, бувало втрачали цноту. Ліхтарі, які тоді ще світилися, створювали своїм теплим світлом дивовижний затишок, проте уже років з двадцять не горіли, похилились, нагадуючи силуети скелетів. Шати дерев, завжди доглянуті, причепурені ландшафтником, своїми тінями мережили алеї, підстрижені газони й центральний майданчик скверу. Невеличкий фонтанчик, установлений у його центрі, свого часу доповнював приємну атмосферу журчанням прозорої води, на жаль, теж давно не працював.
     Наприкінці дев’яностих життя у сквері майже зупинилось. Нікому не було діла до нього. Лише іноді заходили колишні завсідники, одні з них помітно подорослішали, інші постаріли. Мабуть, до нього їх вели приємні спогади часів їхньої юності, молодості. Подружжя сценариста й домогосподарки серед них не було. Навколишні кав’ярні уже не діяли, їхні приміщення стали офісами фірм та підприємців. Багато лип, акацій, кленів, які росли в сквері, всохли. Інколи, правда, його занедбаними алеями прогулювалися перехожі, зокрема дослідники старожитностей столиці, фотографи. Та ще збиралися за інтересами нумізмати, філателісти, і розв’язували складні партії шахісти. Це було нове покоління людей, які висловлюючи компліменти, вживали вже інші словесні тропи. Приміром, він говорив їй: «У тебе тонка внутрішня будова», на що вона відповідала: «Ти бездоганний енергетично». Або: «Твої ідіоми настільки колоритні, що мої вуха прагнуть їх постійно чути». Або він: «А я зачарований твоїм глибинним знанням езотерики. Ти по-особливому вмієш поглянути на внутрішню сутність людського життя, зокрема мою».
     Хвилі Помаранчевої революції докотилися й до забутого скверу. Це місце на кілька тижнів стало потрібним, живим. У ньому розгорнули кілька наметів, у яких грілися революціонери, сюди ж зносили кияни теплі речі, ковдри для тих, хто стояв на Майдані. Такого вияву піднесення духовності, моральності громадянського суспільства сквер за свою історію не знав. На жаль, сподівання на повернення чеснот, притаманних українцям, – справедливості, чесної влади, життя за канонами християнської моралі, не справдилися. Сквер знову завмер.
     Навесні 2006 року кияни обрали нову столичну владу, яку очолив дивакуватий міський голова. Він привів «молоду команду професіоналів», яка за роки свого «успішного менеджменту» розпродала незаконно тисячі гектарів київської землі, знищила багато зелених насаджень міста. Саме в цей горезвісний період дійшла черга і до старого скверу. На його місці грошові мішки вирішили збудувати торговельно-розважальний черговий центр. Вже спиляли кілька десятків старих дерев, встановили паркани, навіть встигли забити в ґрунт кілька свай.
     Долю скверу, мабуть, вирішило Боже провидіння. Космічного мера «попросили» облишити «впроваджувати ефективний менеджмент» в столиці, й призначили нового очільника виконавчої влади міста з перспективою його перемоги на майбутніх виборах Київського міського голови. У зв’язку з цими подіями будівництво призупинили. Новітні часи, позначені хронічними кризами, дали суспільству потужний поштовх до створення численних громадських організацій, рухів, зокрема екологічного спрямування. Саме одне з цих об’єднань взялося відновити майже знищений сквер. Завдяки його зусиллям, й зокрема насадженню нових молодих лип, кленів і акацій, заміни ліхтарів, бруківки, реставрації фонтану, улюблене місце відпочинку киян зажило новим життям. Єдину стару лавку теж реставрували і за її зразком виготовили ще одинадцять. Після відродження паркової оази відвідувачі мали змогу чути щебет птахів, вишуми дерев, тішитися квітниками, газонами…
     Як тільки відродили сквер, в одному з приміщень колишньої кав’ярні знову почали готувати ароматну каву за багатьма оригінальними рецептами. Кажуть, господар закладу – колишній завсідник скверу, він й опікується його благоустроєм. Через півстоліття тут знову стало гамірно, велелюдно. Представники нового покоління почали освідчуватися один одному в коханні, як і їхні діди п’ятдесят років тому. Тіні минулої історії скверу залишилися тільки у переказах.
     


Автор: Сергій Гайдук прочтений: 2323 оценки: 0 от 0
© Свидетельство о публикации № 9070
  Цена: 1 noo



Ваши комментарии

Пароль :

Комментарий :

Осталось символов

Доступна с мобильного телефона
Чат
Опросы
Музыка
Треки
НеForМат
Академия
Целит
Юрпомощь


О сервере


О проекте
Юмор
Работа
О нас

Earn&Play
Для контактов
skype:noo.inc


Этот сайт посвящен Георгию Гонгадзе, символу борьбы за свободу, журналисту, патриоту, человеку... Ukraine NBU Hrivnya rate
Russian ruble rate
Noo Web System



Редакция за авторские материалы ответственности не несет
стать автором
Micronoo Links Neformat Links Noo Links Chess Links Forex Links Weapon Links

Идея и разработка
компании NOO
На сайт разработчика